Повернення через Міссісіпі
У квітні 1832 року Чорний Яструб очолив загін, до складу якого входило близько 800 сауків і фоксів, а також приблизно 200 воїнів племені кікапу. Разом із ними подорожували жінки, діти та люди похилого віку, що саме по собі свідчить: цей похід не був звичайною військовою експедицією. Якби вождь справді планував масштабну війну, навряд чи він ризикнув би життям сотень мирних членів своєї громади.
Чорний Яструб добре розумів, що сили його загону незрівнянні з військовими можливостями Сполучених Штатів. Він не прагнув відкритого зіткнення з американською армією, однак був готовий захищати своїх людей у разі нападу. Після подій 1831 року він дедалі більше переконувався, що мирні поступки лише заохочують владу до нових вимог, а тому повернення до Іллінойсу стало для нього способом відстояти права свого народу.
Відмова підкоритися Кеокуку
Важливу роль у рішенні Чорного Яструба відіграли й внутрішні суперечності серед самих сауків. Після переселення значна частина племені визнала авторитет вождя Кеокука, який погодився співпрацювати з американською владою та закликав уникати війни будь-якою ціною. Для федерального уряду саме Кеокук став офіційним представником племені.
Однак Чорний Яструб категорично не погоджувався з таким становищем. Він вважав, що добровільне залишення рідної землі без боротьби принижує честь усього народу. Підкоритися владі Кеокука означало фактично визнати законність договорів, які, на переконання Чорного Яструба, були несправедливими та укладеними без згоди більшості племені. Саме тому він об’єднав навколо себе тих, хто не бажав миритися з переселенням.
Союз прихильників опору
Навколо Чорного Яструба поступово сформувалася окрема політична група, до якої входили не лише сауки й фокси, а й представники племен кікапу та хо-чанків. Одними з найвпливовіших союзників стали пророк Біла Хмара та молодий вождь Напопе. Хоча вони не мали такого авторитету, як старші племінні лідери, саме ці діячі підтримували ідею активного опору американському просуванню.
Фактично ця коаліція діяла незалежно від Кеокука та його прихильників. Американські чиновники навіть почали сприймати її як окрему політичну силу, яку пізніше назвали «Британським загоном». Попри гучну назву, цей союз не був регулярною армією, а являв собою об’єднання родин і воїнів, які не погоджувалися з політикою переселення.
Біла Хмара та хибні обіцянки допомоги
Однією з головних причин, що зміцнила рішучість Чорного Яструба, стали запевнення пророка Білої Хмари. Він запросив сауків оселитися у своєму селі Профетстаун на річці Рок, де, на його думку, вони могли б знайти безпечний прихисток і підтримку інших племен. Пророк переконував, що у випадку війни проти американців до них неодмінно приєднаються союзники.
Ще більше надій породила діяльність Напопе. Влітку 1831 року він відвідав британський Форт-Молден у Канаді, після чого повернувся із заявами про нібито гарантовану допомогу Великої Британії. Він розповідав, що британці готові надати зброю, боєприпаси, гармати, військових радників і навіть власні війська. Жодна з цих обіцянок не відповідала дійсності, однак вони швидко поширилися серед прихильників Чорного Яструба та зміцнили їхню впевненість у можливості успішного спротиву.
Навесні 1832 року Біла Хмара ще більше посилив ці очікування. Він стверджував, що якщо американська армія нападе на сауків і фоксів, до боротьби приєднаються інші племена регіону, а британські війська прибудуть через озеро Мічиган. Сьогодні історики вважають ці заяви безпідставними, однак тоді вони справили величезний вплив на рішення Чорного Яструба.
Прагнення повернути честь і батьківщину
Попри поширене уявлення про Чорного Яструба як про войовничого вождя, його головною метою було не завоювання нових територій і не знищення американських поселень. Насамперед він прагнув повернути свій народ на землі вздовж річки Рок, де покоління сауків жили задовго до появи білих переселенців. Не менш важливим для нього було відновлення власної честі та честі всього племені після принизливої капітуляції 1831 року.
Чорний Яструб щиро вірив, що американська влада зрештою визнає справедливість вимог сауків і фоксів. Він сподівався, що демонстрація рішучості змусить уряд повернутися до переговорів, а не розпочати нову війну. Проте ці розрахунки виявилися помилковими. Американська адміністрація розцінила повернення його загону як відвертий виклик державній владі, що стало безпосереднім приводом до початку Війни Чорного Яструба.
Повернення Чорного Яструба до Іллінойсу у 1832 році було наслідком не прагнення до завоювань, а поєднання особистих переконань, боротьби за історичну батьківщину та віри в підтримку союзників. Вождь не бажав великої війни, однак був готовий зі зброєю захищати свій народ і право жити на землі предків. Водночас хибні обіцянки британської допомоги, оптимістичні прогнози Білої Хмари та небажання американської влади вести нові переговори зробили мирне вирішення конфлікту практично неможливим. Саме ці обставини стали останнім кроком на шляху до війни, яка назавжди змінила історію корінних народів Середнього Заходу США.
Іван Гудзенко
