Мобілізація американських військ
До середини квітня 1832 року, лише через кілька днів після того, як загін Чорного Яструба увійшов до Іллінойсу, федеральна армія та ополчення штату розпочали масштабну мобілізацію. За збігом обставин генерал Генрі Аткінсон уже прямував до Рок-Айленда з військовим загоном. Його початковим завданням було не воювати із сауками, а запобігти можливому конфлікту між ними, меноміні та сіу. Проте ситуація швидко змінилася.
12 квітня Аткінсон зустрівся з вождями сауків і фоксів, які підтримували американський уряд. Їхня відмова допомогти переконати Чорного Яструба повернутися за Міссісіпі зміцнила впевненість генерала, що похід має ворожий характер. Водночас федеральний командувач усвідомлював, що його сил недостатньо для негайного наступу, тому вирішив не ризикувати відкритим зіткненням. Це дозволило загону Чорного Яструба безперешкодно просунутися далі долиною річки Рок.
Відповідь влади Іллінойсу
Звістка про просування загону викликала справжню тривогу серед керівництва Іллінойсу. Губернатор Джон Рейнольдс заявив, що штат перебуває під безпосередньою загрозою, і 17 квітня звернувся до військового міністра Льюїса Касса із проханням про термінову допомогу. Одночасно він наказав сформувати ще 1200 ополченців.
Незабаром до кампанії були залучені майже третина всієї регулярної армії США, а також добровольчі підрозділи з Іллінойсу, Індіани, Міссурі, територій Вісконсину та Мічигану. Американську сторону підтримували воїни племен меноміні, сіу, хо-чанків і потаватомі, які мали власні причини не довіряти саукам. До складу ополчення входили люди найрізноманітніших професій і соціального походження. Серед них служив і двадцятитрирічний Авраам Лінкольн, майбутній президент Сполучених Штатів, який тоді був звичайним продавцем крамниці та командував невеликим добровольчим загоном.
Остання спроба уникнути війни
Поки американські війська концентрували сили, загін Чорного Яструба дістався поселення пророка Білої Хмари на річці Рок. Саме тут остаточно зруйнувалися сподівання вождя на мирне співіснування. 26 квітня до нього прибули два представники сауків, відряджені генералом Аткінсоном. Вони повідомили, що уряд категорично забороняє загону залишатися на схід від Міссісіпі незалежно від його намірів.
Майже одночасно Чорний Яструб отримав ще одну прикру новину. Обіцяна британська допомога, на яку він певною мірою розраховував, виявилася міфом. Крім того, хо-чанки, побоюючись війни з американцями, відмовилися дозволити його людям оселитися у своєму селі. Таким чином загін залишився без постійного притулку, без союзників і без достатніх запасів продовольства.
Похід до річки Кішваукі
На початку травня Чорний Яструб вирішив продовжити рух угору річкою Рок у напрямку земель потаватомі. Він сподівався, що там його люди отримають їжу та підтримку, яких не вдалося знайти серед хо-чанків. Проте біля річки Кішваукі, неподалік сучасного Рокфорда, вожді потаватомі також дали зрозуміти, що не готові відкрито підтримувати його виступ.
Опинившись без союзників і з обмеженими запасами харчів, Чорний Яструб у середині травня ухвалив рішення повернутися до Міссісіпі. Він усвідомлював, що подальше просування лише погіршить становище його народу. Перед відступом вождь спробував організувати переговори з американським командуванням, сподіваючись домовитися про безпечне повернення.
Битва при Стіллманс-Ран
14 травня становище різко загострилося. Чорний Яструб отримав повідомлення, що неподалік перебуває загін із двох-трьох сотень ополченців Іллінойсу. Щоб уникнути випадкового зіткнення, він відправив трьох воїнів під прапором перемир’я із пропозицією провести переговори. Разом із ними вирушили ще кілька супровідників.
Проте американські ополченці не розуміли мови сауків і неправильно витлумачили появу посланців. Замість переговорів вони затримали парламентерів і почали переслідувати інших індіанців. Ці дії стали безпосереднім приводом до першого бою війни.
Атака американців була неорганізованою й хаотичною. Воїни Чорного Яструба швидко перейшли у контратаку й змусили значно чисельніший загін противника панічно відступити. У битві, що увійшла в історію під назвою Стіллманс-Ран, загинуло лише кілька воїнів Чорного Яструба та близько десятка американських ополченців. Попри невеликі втрати, психологічний ефект цієї сутички був величезним.
Війна стає неминучою
Перемога при Стіллманс-Ран переконала багатьох американців, що вони зіткнулися з небезпечним противником. Губернатор Джон Рейнольдс негайно наказав мобілізувати ще дві тисячі ополченців, а федеральне командування почало готувати масштабну наступальну операцію.
Сам Чорний Яструб, незважаючи на несподіваний успіх, не вважав свою перемогу вирішальною. Він чудово розумів, що невеликий загін не здатний довго протистояти регулярній армії США. Саме тому після битви він відмовився від повернення вниз по річці Рок і повів своїх людей на північ, сподіваючись уникнути переслідування, знайти союзників або отримати можливість укласти мир на прийнятніших умовах. Проте після подій при Стіллманс-Ран шлях до дипломатичного врегулювання був фактично закритий, а Війна Чорного Яструба перейшла у фазу повномасштабних бойових дій.
Іван Гудзенко
