Нічна музика для предків
Біра — церемонія, під час якої родичі збираються, щоб звернутися до предка по допомогу й пораду. Етномузиколог Пол Берлінер докладно описав такі події на основі польової роботи в 1970-х роках. Вони починалися після заходу сонця; поступово до музики долучалися спів, плескання й танець. У релігійному розумінні учасників предок міг говорити через медіума. Обговорення порушених питань тоді ставало центральною частиною зібрання.
Музика тут має адресата, чию присутність очікують. За спостереженнями Берлінера, учасники пов’язували окремі композиції зі смаками духа, до якого зверталися. Майстерність виконавця включала знання репертуару та здатність реагувати на перебіг церемонії. Звідси особливе значення старих мелодій: вони могли підтримувати зв’язок із конкретними померлими. У такому середовищі пам’ять про людину зберігається також як пам’ять про те, що вона любила слухати.
Музична будова спільної дії
Мбіру відносять до ламелофонів — інструментів, у яких звук виникає через коливання пружних язичків. Її можуть поміщати в резонатор із калебаса, а додаткові деталі створюють характерне дзижчання. Двоє музикантів здатні виконувати взаємопов’язані партії: одна задає основу, інша вплітається в неї. Результат важко звести до простої мелодії з акомпанементом. Слухач може переводити увагу між лініями й щоразу помічати інший рисунок у спільному звучанні.
Для збереження цього знання потрібен тривалий контакт між людьми. Музикант і майстер Леонард Чіяніке розповідав, як навчався у старшого брата, а згодом — в інших виконавців. Історія його родини показує різні шляхи передавання традиції: хтось краще грав, хтось спеціалізувався на виготовленні інструментів. Налаштування мбіри також потребувало пам’яті про правильне звучання знайомих композицій. Ремесло й виконання тут тісно пов’язані.
Між молитвою та сценою
На сайті організації MBIRA зібрані свідчення самих виконавців. Кошн Шонгаї пояснює власну гру як різновид молитви й наголошує на духовному значенні виконання навіть без винагороди. Чіяніке, своєю чергою, висловлював занепокоєння тим, що розважальне використання інструмента може втрачати належну увагу до предків. Це позиції конкретних музикантів, а не одностайний вирок усім сучасним експериментам. Вони показують, що межа між мистецтвом і релігійним служінням є предметом обговорення всередині традиції
Мбіра пропонує незвичний спосіб думати про пам’ять. Вона може бути не тільки зображенням або оповіддю, а й послідовністю рухів пальців, способом вступити після іншого музиканта, очікуванням знайомої мелодії. Релігійний зміст не міститься в металі сам по собі. Він виникає в історії інструмента та в розумінні того, для кого грають. Тому запис церемонії зберігає звук, але лише частково передає подію: спільнота чує в ньому зв’язки, які сторонньому слухачеві ще потрібно навчитися розпізнавати.
Іван Гудженко
