Переслідування виснаженого загону
Після відступу від озера Кошкононг Чорний Яструб намагався якнайшвидше дістатися річки Вісконсин, щоб переправитися через неї та згодом повернутися до Міссісіпі. Однак американські війська вже діяли набагато організованіше, ніж на початку війни. Розвідувальні загони регулярно знаходили свіжі сліди індіанців і поступово скорочували відстань до них.
18 липня ополченці натрапили на трагічні свідчення відступу. На шляху вони виявили десятки виснажених сауків і фоксів, переважно людей похилого віку, жінок і дітей, які більше не могли рухатися разом із загоном. Частина з них уже померла від голоду та виснаження. Інших було вбито під час переслідування. Ці події демонстрували, що війна дедалі більше ставала гуманітарною катастрофою для корінного населення, яке опинилося без достатньої кількості їжі та можливості сховатися від переслідувачів.
Попри критичне становище, невеликі групи воїнів залишалися позаду основного загону. Їхнім завданням було затримати американські сили хоча б на кілька годин, щоб жінки, діти та літні люди змогли відірватися від переслідування й дістатися переправи.
Зіткнення на берегах річки Вісконсин
Увечері 21 липня американські війська нарешті наздогнали ар’єргард Чорного Яструба. Близько 750 ополченців з Іллінойсу та Вісконсину під командуванням генерала Джеймса Генрі та полковника Генрі Доджа атакували індіанців поблизу східного берега річки Вісконсин, приблизно за тридцять кілометрів на північний захід від сучасного Медісона.
До цього моменту основна частина загону вже почала переправу через річку. Щоб виграти дорогоцінний час, Чорний Яструб і його найближчий соратник Напопе залишилися разом із воїнами прикривати відступ своїх людей. Їм довелося вести бій у надзвичайно складних умовах. Над полем битви лив сильний дощ, який ускладнював пересування та погіршував видимість для обох сторін.
Американські ополченці займали вигідну позицію на висотах, звідки могли контролювати підступи до річки. Водночас сауки майстерно використовували природний рельєф місцевості. Вони займали укриття в ярах і балках, звідки вели вогонь по противнику та стримували його просування. Завдяки цьому Чорному Яструбу вдалося виграти необхідний час для переправи більшості свого загону.
Важка ціна переправи
Бій тривав до самого вечора. Незважаючи на чисельну перевагу, американським силам так і не вдалося швидко прорвати оборону індіанців. Лише коли почало сутеніти, а солдати ополчення виснажилися після кількагодинного бою, генерали Генрі та Додж припинили наступ. Уночі решта воїнів, які прикривали відступ, змогли переправитися через річку й приєднатися до основного загону.
Попри успішну переправу, ця битва стала тяжким ударом для Чорного Яструба. За різними оцінками, під час бою загинуло близько сімдесяти сауків і фоксів. Для порівняння, американське ополчення втратило лише сім або вісім чоловік, серед яких один був убитий. Таке співвідношення втрат свідчило про дедалі гірше становище загону, який уже не мав достатньої кількості досвідчених воїнів і не міг компенсувати втрати.
Невдала спроба домовитися про мир
Наступного ранку після битви Напопе зробив останню спробу уникнути подальшого кровопролиття. Він звернувся до американських військових із проханням дозволити його людям безперешкодно переправитися через Міссісіпі та припинити переслідування. Проте ця мирна ініціатива завершилася невдачею. Американські ополченці не зрозуміли змісту його звернення, а мовний бар’єр і взаємна недовіра остаточно зруйнували можливість переговорів.
Цей епізод став ще одним прикладом того, як відсутність ефективної комунікації між сторонами неодноразово призводила до продовження війни навіть тоді, коли окремі її учасники вже шукали шлях до миру.
Розпад загону Чорного Яструба
Після битви за Вісконсин-Хайтс становище Чорного Яструба стало майже безнадійним. Від часу переходу через Міссісіпі навесні 1832 року його загін скоротився майже вдвічі. Багато представників племен хо-чанків і потаватомі залишили похід та повернулися до своїх поселень, не бажаючи більше ризикувати життям у безперспективній війні. Незабаром після невдалої мирної місії загін покинув і Напопе, який до цього був одним із найактивніших прихильників опору.
Тим часом американські війська лише посилювали свої позиції. 27 і 28 липня генерал Генрі Аткінсон переправив через річку Вісконсин приблизно 1300 добре озброєних солдатів і ополченців. До складу цього війська входили регулярні частини армії США та кінні добровольчі загони, які були добре забезпечені продовольством і спорядженням. На відміну від виснажених сауків і фоксів, американські солдати могли швидко пересуватися та безперервно переслідувати противника.
Переломний момент війни
Битва за Вісконсин-Хайтс стала не лише однією з найбільших сутичок Війни Чорного Яструба, а й її стратегічним переломом. Хоча Чорному Яструбу вдалося врятувати більшість своїх людей, переправивши їх через річку Вісконсин, ціною цього стали значні людські втрати, остаточний розпад коаліції союзних племен і втрата останньої надії на мирне врегулювання конфлікту. Відтепер загін перетворився на невелику групу виснажених утікачів, яких переслідувала значно чисельніша й краще забезпечена американська армія. Саме після битви за Вісконсин-Хайтс стало зрозуміло, що завершення війни є лише питанням часу, а попереду на Чорного Яструба чекало останнє й найтрагічніше випробування.
Іван Гудзенко
