Після завершення Першої світової війни Німеччина переживала надзвичайно складний період. Версальський договір наклав на країну важкі репарації, територіальні втрати та суворі військові обмеження. Для багатьох німців новий демократичний уряд асоціювався не з відродженням держави, а з поразкою та приниженням.
Політична система опинилася між двома радикальними таборами. Ліві революційні сили прагнули повторити російський сценарій більшовицької революції, тоді як праві націоналісти виступали за встановлення авторитарної влади та відновлення могутності Німеччини.
Комуністичні повстання та зростання нестабільності
Навесні 1920 року Рурський промисловий район став ареною великого робітничого повстання, організованого комуністами. Озброєні загони робітників вступили у тривалі бої з урядовими військами та добровольчими формуваннями Фрайкору.
Наступного року ситуація повторилася. У березні 1921 року шахтарі району Мансфельд у центральній Німеччині виступили проти поліції. Комуністи закликали до загального страйку, однак більшість населення не підтримала нову революційну спробу. Хоча ці виступи створювали серйозну загрозу, незабаром стало очевидно, що ще більшу небезпеку для Веймарської республіки становлять праворадикальні сили.
Капповський путч — перша велика спроба повалення республіки
У березні 1920 року генерал Вальтер фон Лютвіц разом із прусським політиком Вольфгангом Каппом здійснили спробу державного перевороту.
Заколотників підтримала бригада Ерхардта — одне з найбоєздатніших формувань добровольчого Фрайкору. Їм вдалося без значного опору захопити Берлін і проголосити новий уряд.
Армійське командування зайняло вичікувальну позицію, а більшість консервативних партій вважала переворот передчасним. Вирішальну роль зіграли профспілки та робітничі організації, які організували загальний страйк. Практично вся економіка країни була паралізована. Через чотири дні заколотники були змушені відмовитися від своїх планів і втекли. Попри провал, Капповський путч продемонстрував слабкість молодої демократії та небажання значної частини державного апарату активно захищати республіканський лад.
Компроміс між Баварією та Берліном
Політика Кара дедалі більше викликала занепокоєння навіть серед його союзників.
У результаті Баварська народна партія замінила його більш поміркованим політиком — графом Гуго фон Лерхенфельдом. Новий уряд досяг компромісу з центральною владою, однак Баварія зберегла одну надзвичайно важливу особливість — власні народні суди (Volksgerichte). Ці суди діяли поза звичайною системою правосуддя, їхні рішення практично не підлягали апеляції.
Вбивство Вальтера Ратенау та нове загострення
У червні 1922 року країну сколихнуло вбивство міністра закордонних справ Вальтера Ратенау. Центральний уряд прагнув посилити боротьбу з політичним екстремізмом, однак Баварія знову намагалася уникнути повного виконання загальнонімецьких законів. Після складних переговорів президент Фрідріх Еберт та уряд Лерхенфельда досягли компромісу.
Хоча відкритого конфлікту вдалося уникнути, політична автономія Баварії ще більше посилилася.
Незабаром Лерхенфельда змінив Ойген фон Кніллінг, який значно прихильніше ставився до націоналістичних і популістських настроїв. Це зробило Баварію одним із головних центрів діяльності правих радикальних організацій.
Окупація Руру та економічна катастрофа
Справжнім переломним моментом стала окупація Руру французькими та бельгійськими військами у січні 1923 року. Франція та Бельгія вдалися до цього кроку через невиконання Німеччиною репараційних зобов’язань.
Берлін відповів політикою пасивного опору. Робітникам наказували не співпрацювати з окупаційною адміністрацією, а підприємства припиняли роботу. У відповідь окупаційні війська здійснювали масові арешти, депортації та економічну блокаду. Оскільки Рур був головним промисловим регіоном країни, його ізоляція стала катастрофою для всієї економіки.
Гіперінфляція 1923 року
Для фінансування пасивного опору уряд почав масово друкувати паперові гроші.
Наслідки виявилися руйнівними.
Вартість німецької марки стрімко падала:
- на початку липня 1923 року один долар США коштував приблизно 160 тисяч марок;
- на початку жовтня — вже близько 242 мільйонів марок;
- 20 листопада 1923 року курс досяг фантастичних 4,2 трильйона марок за один долар.
Фактично гроші перестали виконувати свою функцію. Бартер дедалі частіше замінював звичайну торгівлю.
Найбільше постраждали представники середнього класу, державні службовці та пенсіонери, чиї багаторічні заощадження повністю знецінилися.
Реальна заробітна плата робітників також різко впала. Водночас боржники, землевласники та частина великого бізнесу отримали значні фінансові переваги, адже старі борги можна було фактично погасити нічого не вартими грошима.
Чому саме Баварія стала осередком майбутнього путчу
До осені 1923 року Баварія перетворилася на головний центр німецького правого радикалізму.
Тут діяли численні воєнізовані організації, ветерани Фрайкору, націоналістичні союзи та політики, які дедалі відкритіше виступали проти центральної влади.
Економічна катастрофа, гіперінфляція, політична нестабільність, ослаблення довіри до демократичної системи та традиційно сильні консервативні настрої створили сприятливий ґрунт для діяльності Адольфа Гітлера та Нацистської партії. Саме в такій атмосфері восени 1923 року визріла ідея силового захоплення влади, яка увійшла в історію як Пивний путч.
Іван Гудзенко
