Передумови битви
Улітку 1777 року британське командування розпочало масштабну кампанію, метою якої було ізолювати Нову Англію від інших повсталих колоній. План передбачав наступ британської армії з Канади долиною річки Гудзон до Олбані, де вона мала з’єднатися з іншими британськими силами.
Після успішного захоплення форту Тікондерога в липні 1777 року генерал Джон Бургойн просунувся на південь територією сучасного штату Нью-Йорк. Однак дуже швидко британці зіткнулися з головною проблемою будь-якої великої армії — постачанням.
Довгі комунікації з Канадою були надзвичайно вразливими. Постачання продовольства, амуніції, коней і фуражу здійснювалося повільно, а американські загони постійно нападали на транспортні колони. Через це Бургойн вирішив організувати окрему експедицію до Беннінгтона, де, за наявною інформацією, знаходилися значні запаси продовольства, худоби та військового спорядження.
Крім матеріальних ресурсів, британське командування сподівалося продемонструвати силу корони жителям Нової Англії та стимулювати місцевих прихильників британської влади активніше підтримувати наступ.
Рейд полковника Фрідріха Баума
Для виконання завдання Бургойн обрав німецького полковника Фрідріха Баума, офіцера гессенських військ, які воювали на британському боці. Його загін був досить строкатим за складом.
До нього входили:
- близько 650 британських і німецьких регулярних військових;
- приблизно 500 канадських добровольців і колоністів-лоялістів;
- майже 100 воїнів із союзних корінних народів Північної Америки.
9 серпня 1777 року експедиція вирушила у напрямку Беннінгтона. Протягом кількох днів рейдовий загін просувався сільською місцевістю, реквізуючи худобу, запаси харчів та інше майно.
Проте британці недооцінили швидкість реакції місцевого населення. Звістка про наближення ворога швидко поширилася по Вермонту та сусідніх районах, і американське ополчення почало концентрувати сили для відсічі.
Джон Старк збирає сили
Командування обороною очолив бригадний генерал Джон Старк — один із найдосвідченіших американських командирів, який уже відзначився в боях під Банкер-Гіллом і Трентоном.
14 серпня передові загони Старка вступили у сутичку з людьми Баума неподалік Беннінгтона. Бій не дав вирішального результату, але американці отримали важливу інформацію про розташування британців.
Наступного дня до Старка почали прибувати нові загони ополчення. Незважаючи на сильний дощ, чисельність американських сил швидко зросла приблизно до 1100 осіб.
Баум зрозумів небезпеку свого становища. Усвідомлюючи чисельну перевагу противника, він направив кур’єра до генерала Бургойна з проханням терміново вислати підкріплення.
Поки очікувалася допомога, британські та гессенські солдати почали споруджувати земляні укріплення, готуючись до оборони.
Тим часом до американців приєднався полковник Сет Ворнер із підрозділами Континентальної армії. Загальна чисельність сил Старка збільшилася приблизно до 2350 військових. Баум також отримав певне підсилення завдяки місцевим лоялістам, але його сили налічували лише близько 1450 осіб.
День битви
16 серпня американці перейшли в рішучий наступ.
Старк розробив надзвичайно сміливий і водночас добре скоординований план. Його війська мали атакувати британські позиції одночасно з кількох напрямків, оточивши укріплення противника.
План спрацював майже бездоганно.
Несподівані удари одразу з кількох боків спричинили хаос серед союзників британців. Більшість лоялістів і воїнів корінних народів залишили поле бою вже після перших залпів, зрозумівши, що опинилися у невигідному становищі.
Однак британські та гессенські регулярні війська чинили надзвичайно запеклий опір. Протягом майже двох годин вони відбивали американські атаки зі своїх земляних укріплень.
Лише після того, як запаси боєприпасів майже повністю вичерпалися, ситуація стала критичною.
Остання атака Фрідріха Баума
Розуміючи безвихідність ситуації, Баум наказав своїм гессенським драгунам спішитися, вихопити шаблі та здійснити відчайдушну атаку пішки.
Цей маневр став останньою спробою прорвати американське оточення.
Бій перейшов у ближній рукопашний бій. Попри мужність гессенців, американська перевага була занадто великою.
Під час атаки Баум отримав смертельне поранення. Після його загибелі організований опір швидко припинився, а більшість тих, хто залишився живим, склали зброю.
Запізніле підкріплення
Підкріплення, яке Бургойн відправив на допомогу Бауму, затрималося через сильні дощі та погані дороги.
Коли нові британські сили нарешті наблизилися до поля бою, основна битва вже завершилася.
Американці, які святкували перемогу, швидко перегрупувалися. Старк не дозволив противнику скористатися моментом і негайно кинув свої війська в нову атаку.
Другий бій також завершився успіхом американців. Командир підкріплення загинув, а його солдати були змушені відступити, остаточно припинивши спробу врятувати експедицію.
Значення для кампанії Бургойна
Битва при Беннінгтоні стала одним із переломних моментів кампанії 1777 року.
Поразка позбавила британців значної частини людських ресурсів, погіршила забезпечення армії та послабила підтримку союзників.
Усе це створило передумови для подальших невдач генерала Бургойна, які завершилися капітуляцією британської армії під Саратогою восени 1777 року.
Саме перемога під Саратогою переконала Францію відкрито вступити у війну на боці американських колоній, що докорінно змінило міжнародний баланс сил і стало одним із вирішальних факторів майбутньої незалежності Сполучених Штатів.
Сьогодні битва при Беннінгтоні вважається однією з найважливіших перемог американського ополчення під час Американської революції. Вона продемонструвала, що добре мотивовані колоніальні сили здатні успішно протистояти професійній британській армії навіть у відкритому бою.
Іван Гудзенко
