Численні релігійні течії надають різне значення положенню прапатті.
У напрямку Вішішта-адвайта «тенгалаі» вважали її вищою формою поклоніння Богові, а вадагалаі, навпаки, початковою сходинкою в прояві істинної любові до Творця. Перші вважали, що рухаючись по шляху вираження справжньої відданості Богу, необхідна якась пасивність, приводячи в приклад кішку, яка рятує своїх дитинчат від небезпеки. Кошенята нічого не роблять для того, щоб бути врятованими, тільки підкоряються волі матері, повністю віддаючи себе в її розпорядження. На думку тенгалаі, так слід діяти й правдивому шанувальнику Всевишнього.
Вадагалаі дотримувалися повністю протилежної думки, вважаючи, що на шляху до бхакті, необхідні активні дії, подібно до того, як дитинча мавпи, щоб уникнути небезпеки, чіпляється за самку всіма лапами. Прихильників двох різних теорій об’єднує єдине вірування в те, що будь-яка людина, незалежно від свого соціального стану, може бути врятованим завдяки руху по шляху прапатті.
Іван Гудзенко
