Похід очолили кілька впливових представників європейської знаті. Готфрід Бульйонський прибув із Лотарингії, Раймунд Тулузький представляв південнофранцузьке лицарство, Боемунд Тарентський командував норманами Південної Італії. Окремі загони привели Роберт Нормандський і Роберт Фландрський. Відсутність головнокомандувача ускладнювала спільні дії. Кожен володар розпоряджався власним військом і неохоче поступався своїми інтересами.
Від Константинополя до Антіохії
Візантійський імператор Олексій I Комнін зустрів хрестоносців насторожено. Він потребував військової допомоги проти сельджуків, але побоювався, що численні західні загони становитимуть загрозу самій імперії. Після переговорів більшість керівників походу погодилася визнати права імператора на колишні візантійські володіння, які вдасться відвоювати.
Першою значною здобиччю стала Нікея. Її обложили навесні 1097 року, а в червні місто здалося візантійцям. Незадоволені хрестоносці нарікали, що імператор позбавив їх можливості пограбувати багате місто. Уже 1 липня поблизу Дорілеї вони зіткнулися з військами сельджуків. Бій завершився перемогою європейців, хоча на початку сутички становище частини християнського війська було критичним.
Перехід через Малу Азію коштував хрестоносцям багатьох життів. У спекотних місцевостях бракувало води, коні гинули від виснаження, а запаси продовольства швидко закінчувалися. Військо просувалося повільно, постійно розшукуючи їжу та придатні для відпочинку місця.
У жовтні 1097 року розпочалася облога Антіохії. Місто мало потужні укріплення, а його захисники не збиралися капітулювати. З настанням зими серед хрестоносців поширилися голод і хвороби. Окремі воїни тікали з табору, не витримуючи злиднів. Проблеми з постачанням загострювали суперечки між воєначальниками.
У червні 1098 року Боемунд домовився з одним із захисників Антіохії про таємний доступ до міських укріплень. Хрестоносці проникли всередину й захопили більшу частину міста. Незабаром до Антіохії прибуло військо Кербоги, правителя Мосула. Тепер переможці самі опинилися в облозі.
28 червня хрестоносці вийшли з міста й розбили армію Кербоги. Після цієї перемоги Боемунд відмовився залишати Антіохію. Він закріпився там як самостійний правитель, незважаючи на претензії Візантії. Ще раніше Балдуїн Булонський утвердився в Едесі, де виникло графство хрестоносців.
Захоплення Єрусалима в 1099 році
До Єрусалима хрестоносці дісталися на початку червня 1099 року. Містом тоді володіли єгипетські Фатіміди, які відвоювали його в сельджуцьких правителів попереднього року. Після тривалого походу християнське військо було значно меншим, ніж під час прибуття до Константинополя.
Облога почалася 7 червня. Спроба швидкого штурму завершилася невдачею. Для подолання укріплень були потрібні облогові башти, драбини та тарани. Особливо гостро відчувалася нестача деревини. Частину необхідних матеріалів вдалося отримати завдяки генуезьким морякам, які прибули до палестинського узбережжя.
Вирішальний наступ розпочався 14 липня. Наступного дня воїни Готфріда Бульйонського прорвали оборону Єрусалима. Після проникнення до міста почалися масові вбивства його мешканців. Від рук завойовників загинули численні мусульмани та євреї. Середньовічні хроністи залишили моторошні описи різанини, проте наведені ними відомості про кількість жертв потребують критичного ставлення.
Правителем захопленого Єрусалима обрали Готфріда Бульйонського. Він не прийняв королівського титулу. Після його смерті в 1100 році владу перебрав молодший брат Балдуїн, який став першим королем Єрусалима.
Наслідки Першого хрестового походу
12 серпня 1099 року хрестоносці перемогли єгипетську армію поблизу Аскалона. Ця битва стала останнім великим військовим зіткненням Першого хрестового походу. Сам Аскалон залишився під владою Фатімідів.
На завойованих територіях утворилися Єрусалимське королівство, Антіохійське князівство та графство Едеське. Згодом до них приєдналося графство Триполі. Нові держави охоплювали важливі міста, фортеці й торговельні шляхи східного Середземномор’я. Після завершення походу значна частина лицарів повернулася до Європи. Ті, хто залишився, мусили утримувати великі території порівняно невеликими силами. Через нестачу воїнів латинські правителі залежали від нових переселенців, морської торгівлі та допомоги західних держав.
Іван Гудзенко
