Падіння Батісти стало кульмінацією багаторічної революційної кампанії, яка почалася з невеликих партизанських загонів у горах Сьєрра-Маестра та завершилася захопленням влади революціонерами в січні 1959 року.
Битва за Санта-Клару: вирішальний удар по режиму
Однією з найважливіших подій Кубинської революції стала битва за місто Санта-Клара, столицю провінції Лас-Вільяс. Саме тут наприкінці грудня 1958 року відбувся вирішальний бій, який фактично визначив долю режиму Батісти.
27 грудня революційні загони під командуванням Ернесто Че Гевари розпочали наступ на місто. Попри чисельну перевагу урядових військ, повстанцям вдалося здійснити серію успішних атак і дезорганізувати оборону гарнізону.
Особливе значення мало захоплення бронепоїзда, який перевозив значну кількість зброї, боєприпасів та військового спорядження. Цей потяг був одним із найважливіших ресурсів урядових сил. Його втрата не лише забезпечила революціонерів необхідною зброєю, а й завдала нищівного психологічного удару по армії Батісти.
Перемога в Санта-Кларі продемонструвала, що уряд більше не здатний ефективно чинити опір наступу революціонерів. Після цієї поразки доля режиму фактично була вирішена.
Втеча Батісти з Куби
У ніч із 31 грудня 1958 року на 1 січня 1959 року Фульхенсіо Батіста усвідомив безнадійність свого становища. Втрата стратегічних міст, падіння морального духу армії та стрімке просування революційних військ зробили подальше перебування при владі неможливим.
Рано вранці 1 січня Батіста склав із себе президентські повноваження і залишив країну. Разом із членами родини, наближеними політиками та частиною військового керівництва він вилетів до Домініканської Республіки. Іронічно, що притулок йому надав уряд держави, з яким Батіста раніше мав непрості відносини. Пізніше колишній кубинський диктатор переїхав до Португалії. У серпні 1959 року він оселився на острові Мадейра, а решту життя провів у вигнанні. Втеча президента стала символом остаточного краху старого режиму.
Спроба створення тимчасового уряду
Перед від’їздом Батіста передав владу головнокомандувачу армії генералу Еулогіо Кантільйо. Нове керівництво країни спробувало сформувати тимчасовий уряд, до складу якого увійшли голова Верховного суду Карлос М. П’єдра, генерал Хосе Е. Педраса та сам Кантільйо. Однак цей уряд не мав ані достатньої підтримки населення, ані реального контролю над країною. Його створення розглядалося багатьма як спроба зберегти частину старої політичної системи без Батісти.
Фідель Кастро категорично відмовився визнавати нову хунту. З балкона мерії Сантьяго-де-Куба він оголосив про повну перемогу революції та заявив, що влада повинна перейти до революційного руху.
Тріумфальний вступ революціонерів до Гавани
Після втечі Батісти урядові структури почали стрімко розпадатися. Військові гарнізони один за одним складали зброю або переходили на бік революціонерів.
3 січня 1959 року колона під командуванням Ернесто Че Гевари увійшла до Гавани практично без опору. Це стало одним із найяскравіших символів перемоги Кубинської революції.
Фідель Кастро не поспішав до столиці. Він здійснив тріумфальну подорож країною, зустрічаючись із прихильниками та зміцнюючи політичну підтримку нового режиму. До Гавани він прибув лише 8 січня 1959 року. На той момент уже був сформований новий тимчасовий уряд. Президентом став Мануель Уррутія Льєо, а Фідель Кастро незабаром очолив уряд як прем’єр-міністр.
Перемога революціонерів означала завершення епохи, яка тривала на Кубі протягом кількох десятиліть. Режим Батісти, що спирався на армію, поліцію та підтримку окремих економічних груп, припинив своє існування. Водночас почалася нова сторінка кубинської історії. Спочатку багато кубинців сприймали революцію як рух за демократію, соціальну справедливість і національну незалежність. Проте вже протягом наступних років революційний уряд здійснив радикальні соціально-економічні перетворення, націоналізував значну частину економіки та поступово зблизився з Радянським Союзом.
У результаті Куба перетворилася на одну з головних арен глобального протистояння між Сходом і Заходом під час Холодної війни.
Іван Гудзенко
