План операції був затверджений у липні 1942 року після тривалих дискусій між британськими та американськими стратегами. Союзники прагнули створити новий фронт у Північній Африці та затиснути німецько-італійські сили фельдмаршала Ервіна Роммеля між британською армією зі сходу та англо-американськими військами із заходу. Таким чином планувалося остаточно зламати позиції країн Осі на африканському континенті.
Підготовка до висадки
Верховним командувачем операції був призначений Дуайт Д. Ейзенхауер. Для нього це була одна з перших настільки масштабних кампаній. Союзники планували одночасну висадку у трьох районах: поблизу Касабланки на атлантичному узбережжі Марокко, а також біля Орана й Алжира на середземноморському узбережжі Алжиру.
У висадці брали участь близько 110 тисяч військовослужбовців, більшість із яких були американцями. Для США це був важливий момент: американська армія вперше вступала у великомасштабну операцію проти німецьких союзників у регіоні, де вирішувалася доля Середземномор’я. Проте військова підготовка була лише частиною проблеми. Значно складнішою виявилася політична ситуація.
Франція Віші та проблема лояльності
На момент операції вся Французька Північна Африка формально підпорядковувалася уряду Віші на чолі з маршалом Філіпп Петеном. Після поразки Франції в 1940 році цей режим співпрацював із нацистською Німеччиною, хоча зберігав певну автономію. США навіть продовжували офіційні дипломатичні відносини з урядом Віші, що створювало суперечливу ситуацію.
Французькими силами в Алжирі командував генерал Альфонс Жюен, а в Марокко — генерал Шарль-Огюст Ногес. Над ними стояв адмірал Жан-Франсуа Дарлан — одна з ключових постатей режиму Віші.
Американські дипломати та військові намагалися переконати французьке командування не чинити опору висадці союзників. Це було надзвичайно важливо, адже криваві бої з французами могли не лише ускладнити операцію, але й створити серйозну політичну кризу серед антигітлерівської коаліції.
Висадка союзників у Марокко та Алжирі
8 листопада 1942 року операція «Торч» розпочалася. В Алжирі американсько-британські війська зустріли відносно слабкий опір. Частина французьких офіцерів не бажала воювати проти союзників, тому бої швидко згасли. Інакше ситуація виглядала поблизу Орана. Тут французькі війська чинили значно запекліший спротив. Французька контратака біля Арзева навіть тимчасово зірвала американський план наступу. Проте перевага союзників у техніці та чисельності поступово дала результат.
У районі Касабланки висадка спочатку проходила без значних труднощів, але при спробі розширити плацдарми союзники зіткнулися з активною обороною французів. Бойові дії тривали до 10 листопада, після чого французька влада в Марокко погодилася на перемир’я.
Дарлан, Жиро і боротьба за владу
Ситуацію в Алжирі ускладнювала присутність самого Дарлана. Французькі сили були розколоті: одні залишалися вірними Петену, інші підтримували генерала Шарль де Голль, а частина офіцерів орієнтувалася на генерала Анрі Жиро, якого союзники розглядали як компромісну фігуру.
11 листопада 1942 року ситуація різко змінилася. У відповідь на висадку союзників німецькі та італійські війська окупували південну частину Франції, яка до того часу залишалася під контролем режиму Віші. Це остаточно продемонструвало, що режим Петена фактично втратив незалежність.
Після цього багато французьких командирів у Північній Африці погодилися співпрацювати із союзниками. Дарлан визнав Жиро головнокомандувачем французьких сил у регіоні, а Ейзенхауер швидко підтримав цю угоду. До союзників також приєдналася Французька Західна Африка разом із важливим портом Дакар.
Загибель французького флоту в Тулоні
Одним із драматичних епізодів кінця 1942 року стало затоплення французького флоту в Тулоні. Німці намагалися захопити кораблі, щоб використати їх у війні, однак французькі моряки вирішили не допустити цього.
27 листопада 1942 року екіпажі власноруч затопили більшість кораблів французького флоту. Цей крок став символом небажання французьких моряків передавати свої сили під контроль Третього рейху. Операція «Торч» стала переломним моментом війни в Північній Африці. Союзники отримали стратегічні бази для подальшого наступу на Туніс, а німецько-італійські війська опинилися під загрозою оточення. Уже навесні 1943 року кампанія в Північній Африці завершилася повною поразкою сил Осі.
Для США операція мала ще й символічне значення. Американська армія продемонструвала здатність проводити масштабні міжконтинентальні операції, а Ейзенхауер утвердився як один із головних військових лідерів антигітлерівської коаліції.
Події листопада-грудня 1942 року також показали складність політичної ситуації у Франції. Режим Віші поступово втрачав контроль над колоніями, тоді як рух де Голля та антинацистські сили посилювали свій вплив. Операція «Торч» стала не лише військовою перемогою союзників, але й важливим кроком до звільнення Європи від нацистського панування.
Іван Гудзенко
