Німецький прорив до Тунісу
Вже 9 листопада 1942 року перші підрозділи Осі почали прибувати до Тунісу. Німецьке командування діяло надзвичайно швидко. Завдяки контролю над Сицилією та коротким морським маршрутам німці змогли перекидати війська та техніку майже безперервно. Протягом двох тижнів чисельність сил Осі досягла приблизно 20 тисяч солдатів, а згодом їх підтримали нові авіаційні та бронетанкові частини.
Союзники сподівалися швидко захопити Туніс і Бізерту ще до того, як німці організують оборону. Британський генерал Андерсон очолив наступ 1-ї армії союзників із заходу. 25 листопада його війська рушили вперед, однак замість слабкого опору вони зустріли добре організовану оборону.
Німецькі підрозділи використовували переваги рельєфу, вузькі дороги та підтримку авіації. До 5 грудня союзницький наступ був зупинений лише за дванадцять миль від Тунісу. Для союзників це стало серйозним ударом: шанс швидко завершити кампанію було втрачено.
Юрген фон Арнім і створення оборонного фронту
9 грудня командування військами Осі в Тунісі прийняв генерал-полковник Jürgen von Arnim. Йому вдалося зміцнити два окремі плацдарми та об’єднати їх у єдину оборонну систему.
Німецькі та італійські війська фактично виграли “гонку за Туніс”. Попри те, що стратегічна ситуація для Німеччини погіршувалася, керівництво рейху вирішило утримувати Північну Африку. Це рішення мало серйозні наслідки: величезні сили, техніка та пальне витрачалися на кампанію, яку дедалі важче було виграти.
У цей час союзники також нарощували сили. До британців приєднувалися американські підрозділи, які вперше брали участь у великій кампанії проти німецької армії. Саме в Тунісі американські війська отримали перший досвід масштабних боїв із Вермахтом.
Роммель відступає до лінії Марет
Після поразки під Ель-Аламейном фельдмаршал Ервін Роммель був змушений відступити через усю Лівію до укріпленої лінії Марет на півдні Тунісу. Тут планувалося створити новий рубіж оборони.
На початку 1943 року сили Осі опинилися між двома союзницькими арміями. Із заходу наступала 1-ша армія Андерсона, а зі сходу тиснула 8-ма армія Монтгомері. Роммель розумів, що оборона на два фронти є надзвичайно небезпечною. Він вирішив завдати раптового удару по американських силах на заході, які ще не мали достатнього бойового досвіду. 14 лютого 1943 року війська Осі почали масштабний наступ між перевалом Фаїд та містом Гафса.
Битва біля Кассерінського перевалу
Найвідомішим епізодом Туніської кампанії стала битва за Битва за перевал Кассерін. Німецькі танкові частини діяли надзвичайно ефективно. 21-ша танкова дивізія під командуванням генерала Гайнца Циглера прорвала американську оборону та знищила близько ста американських танків.
Американські війська були змушені відступати майже на 80 кілометрів. Для армії США це стало болючим уроком. Виявилися проблеми з координацією, недостатній бойовий досвід офіцерів і слабка взаємодія між піхотою та бронетехнікою.
Проте біля Кассерінського перевалу союзники змогли організувати більш стійку оборону. Роммель прагнув прорватися далі, однак німецьке командування наказало йому наступати не на Тебессу, а на північ у напрямку Тали. Це рішення суттєво вплинуло на подальший перебіг битви.
20 лютого німці прорвали оборону на перевалі та наступного дня увійшли до Тали. Але вже через кілька годин британські резерви під командуванням генерала Гарольда Александра контратакували та витіснили сили Осі. Роммель утратив ініціативу й 22 лютого почав відступ.
Остання поразка Роммеля
Невдала атака на Кассерін послабила позиції Осі перед головним ударом союзників. Тим часом Монтгомері стрімко посилював свою 8-му армію. Якщо наприкінці лютого проти лінії Марет стояла лише одна союзницька дивізія, то вже за кілька днів британці мали приблизно 400 танків і сотні протитанкових гармат.
6 березня Роммель спробував провести новий наступ, однак атака швидко захлинулася. Німецькі війська втратили близько 50 танків. Для Африканського корпусу це була катастрофа: резервів для відновлення вже не існувало.
Виснажений хворобою та постійними поразками, Роммель залишив командування й повернувся до Європи. Його африканська кампанія завершилася. Для Німеччини це означало початок остаточного краху в Північній Африці.
Туніська кампанія стала переломним моментом Другої світової війни. Поразка Осі в Тунісі відкрила союзникам шлях до вторгнення на Сицилію та подальшого наступу в Італії. Крім того, кампанія показала зростання військової потужності США, чиї війська швидко адаптувалися після перших невдач.
Для Німеччини утримання Тунісу стало стратегічною помилкою. Замість збереження сил для оборони Європи Гітлер витрачав ресурси на безнадійну боротьбу в Африці. У травні 1943 року залишки німецьких та італійських військ у Тунісі капітулювали. Понад чверть мільйона солдатів Осі потрапили в полон — це була одна з найбільших поразок Вермахту до висадки союзників у Нормандії.
Іван Гудзенко
