У цих умовах Наполеон змушений був діяти вкрай гнучко. Він залишив значну частину армії — близько 42 тисяч під проводом Жака Макдональда та Нікола Удіно — для стримування армії Карла Шварценберга, а сам вирішив завдати удару по Блюхеру.
Маневр на Ену і загроза оточення
Наполеон прагнув використати класичну для себе оперативну модель — удар по розтягнутому противнику з виходом у тил. Він направив корпуси Мішеля Нея, Клод Віктор-Перрен та Жан-Туссен Аррігі де Казанова на північ, щоб атакувати комунікації Блюхера.
Сам імператор 27 лютого рушив у напрямку Арсі-сюр-Об, а далі — до Фіме, прагнучи перерізати відступ союзників через річку Ена. Цей маневр створив реальну загрозу оточення.
У відповідь Блюхер 1 березня змушений був припинити наступ проти французів біля річки Урк і відійти на північний схід. Його стратегічною метою стало об’єднання з корпусами Фрідріх Вільгельм фон Бюлов та Фердинанд фон Вінцінгероде, які наступали на Суассон.
Падіння Суассона і перегрупування союзників
Ключовим моментом стала раптова капітуляція Суассона 3 березня. Втрата цього вузлового пункту відкрила союзникам переправу через Ену та дозволила Блюхеру безперешкодно відступити й перегрупувати сили.
Після з’єднання з підкріпленнями чисельність його армії зросла до 110 тисяч осіб. Це суттєво змінило баланс сил і позбавило Наполеона переваги в оперативній гнучкості.
Французький імператор, однак, не відмовився від наступальної стратегії. Він переслідував противника, переправившись через Ену біля Беррі-о-Бак.
Битва під Краонном: кривавий тупик
7 березня 1814 року відбулася одна з найзапекліших сутичок кампанії — битва під Краонн. Наполеон зіткнувся з приблизно 30-тисячним фланговим угрупованням союзників.
Бій мав хаотичний і надзвичайно жорстокий характер. Обидві сторони зазнали значних втрат — близько 6 тисяч осіб кожна. Незважаючи на тактичні успіхи французів, стратегічного прориву досягти не вдалося: Блюхер організовано відступив до Лаон.
Невдача під Лаоном і розгром Мармона
Спроба Наполеона розвинути наступ завершилася невдачею. 9 березня він атакував Лаон з півдня, розділивши свою армію на дві колони — рішення, яке в умовах чисельної переваги противника виявилося ризикованим.
Критичним моментом стала нічна атака союзної кавалерії на корпус Мармона. Французи були застигнуті зненацька: втрати склали близько 2500 полонених і 45 гармат. Це серйозно підірвало боєздатність армії. Втім, повного розгрому вдалося уникнути через хворобу Блюхера та припинення переслідування з боку прусських військ. Цей фактор часто розглядається істориками як випадковий, але визначальний для збереження французької армії.
Контрудар під Реймсом
Після відступу до Суассона Наполеон швидко змінив напрямок дій і рушив до Реймсу. Тут він продемонстрував одну зі своїх характерних рис — здатність до блискавичного перегрупування. У Реймсі французька армія атакувала 15-тисячний російський корпус і здобула переконливу перемогу. Цей успіх мав передусім моральне значення: він тимчасово відновив ініціативу Наполеона і показав, що навіть у критичних умовах імператор здатен нав’язувати боротьбу.
Значення операцій на Ені
Операції на Ені стали важливим етапом кампанії 1814 року. Вони продемонстрували як сильні сторони наполеонівського воєнного мистецтва — маневреність, швидкість, тактичну гнучкість — так і його обмеження в умовах чисельної переваги противника.
Незважаючи на окремі успіхи, стратегічна ситуація залишалася несприятливою. Союзні армії поступово стискали кільце навколо Франції, а ресурси Наполеона вичерпувалися. Події на Ені стали передвісником остаточного краху імперії, який настав уже навесні 1814 року.
Іван Гудзенко
