Однак нова монархія вже не могла існувати в межах старого абсолютизму. Французьке суспільство зазнало глибоких трансформацій — соціальних, правових і політичних. Саме тому реставрація Бурбонів супроводжувалася встановленням компромісної форми правління — конституційної монархії, яка мала поєднати традицію з новими революційними досягненнями.
Хартія 1814 року
Ключовим документом нової політичної системи стала Хартія від 4 червня 1814 року (la Charte octroyée). Вона була не результатом суспільного договору, а актом, «дарованим» королем своїм підданим. Такий підхід підкреслював збереження монархічного принципу верховної влади, навіть у нових умовах.
Хартія передбачала створення двопалатного парламенту за зразком британської системи. Законодавча влада розподілялася між Палатою депутатів та Палатою перів. Проте король зберігав значні повноваження: він призначав міністрів, мав право розпускати парламент, скликати його сесії та санкціонувати закони.
Цей політичний компроміс був спробою стабілізувати країну після десятиліть революцій і воєн. З одного боку, визнавалися основні здобутки революції — рівність перед законом, громадянські свободи, недоторканність приватної власності. З іншого — зберігалася спадкова монархія як символ історичної безперервності.
Франція на порозі нового конфлікту
Попри формальну стабільність, ситуація у Франції залишалася напруженою. Частина суспільства — особливо армія та ветерани наполеонівських війн — була незадоволена поверненням Бурбонів. Для них новий режим асоціювався з поразкою, втратою національної величі та приниженням Франції на міжнародній арені.
У той же час монархія не змогла повністю інтегрувати революційні еліти. Політична система, хоча й модернізована, залишалася обмеженою, а виборче право — вузьким і майновим. Це створювало ґрунт для нових потрясінь.
Саме в цьому контексті слід розглядати події, які увійшли в історію як «Сто днів» — короткий, але надзвичайно драматичний період повернення Наполеона до влади у 1815 році.
«Сто днів»: останній акт революційної епохи
Повернення Наполеона з острова Ельба стало несподіваним і стрімким. Його марш на Париж супроводжувався масовою підтримкою армії та населення. Влада Людовика XVIII фактично розпалася без серйозного опору. Цей епізод показав, що революційна енергія Франції ще не була вичерпана. Наполеон уособлював не лише військову силу, а й ідеї революції — соціальну мобільність, національну гордість і модернізацію держави.
Однак «Сто днів» стали також і завершенням цієї епохи. Після поразки Наполеона у вирішальній битві при битва при Ватерлоо Європа остаточно відмовилася від революційного експерименту Франції. Монархічний порядок було відновлено, а сам Наполеон відправлений у заслання.
Іван Гудзенко
