Зречення Наполеона і криза влади
2 квітня 1814 року французький Сенат проголосив повалення імператора. Наступного дня Законодавчий корпус підтвердив це рішення, легітимізувавши зміну влади. В умовах військової катастрофи та політичної ізоляції Наполеон втратив підтримку навіть серед власного командування.
У Фонтенбло маршали відмовилися підтримати план останнього опору. Особливо показовим став перехід корпусу маршала Мармона на бік союзників, що фактично відкрив шлях до остаточного краху імперії. Під тиском обставин Наполеон погодився зректися престолу — спочатку на користь свого сина, а згодом і повністю.
13 квітня було укладено Фонтенблойський договір, який визначив новий статус колишнього імператора: він зберіг титул і отримав у володіння острів Ельба. 20 квітня Наполеон попрощався зі своєю армією — сцена, що стала символом завершення цілої епохи.
Реставрація монархії: Людовик XVIII
6 квітня Сенат запросив на престол Людовик XVIII за умови прийняття конституційної хартії. Це означало компроміс між старим режимом і новими політичними реаліями, сформованими революцією.
Повернення Бурбонів не було простим відновленням дореволюційного порядку. Новий король змушений був враховувати зміни, що відбулися у французькому суспільстві, зокрема існування нових еліт і правових інститутів.
Останні бої: Франція та Італія
Попри політичні рішення, бойові дії тривали ще деякий час. Війська Артура Веллінгтона витіснили французів з Іспанії і просувалися на південь Франції. 10 квітня під Тулузою маршал Нікола Сульт зазнав поразки — вже після фактичного завершення війни, оскільки звістка про перемир’я ще не дійшла до командувачів.
В Італії ситуація розвивалася не менш драматично. Йоахім Мюрат, який раніше був союзником Наполеона, перейшов на бік Австрії. Його наступ змусив віце-короля Італії Євген де Богарне відступити. Після переговорів бойові дії завершилися угодою 16 квітня, що передбачала евакуацію французьких військ.
Паризький договір і нова Європа
Остаточне оформлення миру відбулося 30 травня 1814 року, коли було підписано Паризький договір між союзниками та урядом Людовика XVIII. Умови договору виявилися відносно м’якими для Франції.
Країна поверталася до кордонів 1792 року з незначними винятками. Важливо, що союзники не вимагали контрибуцій і навіть дозволили Франції зберегти значну частину мистецьких трофеїв, здобутих під час війн.
На колоніальному рівні Франція втратила низку територій, зокрема острови в Карибському морі та Індійському океані, але зберегла частину своєї імперії. Водночас вона погодилася на майбутній перегляд європейських кордонів на Віденський конгрес, який мав визначити новий баланс сил на континенті.
Події 1814 року стали переломним моментом у європейській історії. Падіння Наполеона означало не лише кінець Французької імперії, але й завершення революційної епохи, що почалася у 1789 році.
Іван Гудзенко
