Французькі маршали — Жак Макдональд та Ніколя Удіно — діяли як авангардні сили, намагаючись стримати наступ. Однак їхні ресурси були обмежені, а моральний стан армії — підірваний попередніми поразками. Наполеон, розуміючи загрозу, вирішив змінити напрямок дій і атакувати комунікації супротивника.
Маневр Наполеона і битва під Арсі-сюр-Об
Імператор швидко рушив із Реймса до району Марі-сюр-Сен, прагнучи порушити лінії постачання союзників. Його план передбачав класичний маневр — вдарити по тилу ворога і змусити його відступити. Однак Шварценберг, дізнавшись про загрозу, оперативно відступив до Труа, концентруючи сили між Сеною та Обом.
20 березня 1814 року відбулася битва під Арсі-сюр-Об. Наполеон, маючи близько 16 тисяч солдатів, атакував значно численнішого противника. Попри початковий успіх, який дозволив відтіснити союзників до ночі, стратегічна перевага залишалася на боці коаліції. Уже наступного дня Шварценберг кинув у бій до 100 тисяч військ, змусивши французів відступити.
Втрати обох сторін були приблизно рівними — близько двох тисяч осіб, однак ключовим фактором стала не так кількість загиблих, як втрата ініціативи Наполеоном. Його армія більше не могла вести масштабні наступальні операції.
Остання спроба перелому
Після невдачі під Арсі Наполеон ухвалив ризиковане рішення: замість прямого захисту Парижа рушити на схід, до Лотарингії. Його метою було зібрати розрізнені гарнізони та, можливо, спровокувати загальне повстання у тилу союзників. Така стратегія відповідала його звичній манері ведення війни — діяти неочікувано та агресивно.
Однак цього разу план не спрацював. Союзники не стали переслідувати Наполеона, а обрали іншу, значно ефективнішу стратегію — прямий марш на Париж.
Рішучий наступ союзників
У цей час прусський фельдмаршал Гебхард Леберехт фон Блюхер здійснив сміливий маневр: він рушив на південь через Шалон, фактично перетинаючи французький тил, щоб об’єднатися з армією Шварценберга. Це дозволило союзникам координувати свої дії та створити переважаючу силу.
24 березня 1814 року в Сомпюї союзники ухвалили доленосне рішення — наступати на Париж паралельними маршрутами, не зважаючи на переміщення Наполеона.
Катастрофа під Ла-Фер-Шампенуаз
25 березня французькі маршали Едуар Мортьє та Огюст Мармон зазнали нищівної поразки під Ла-Фер-Шампенуаз. Їхні сили були фактично розгромлені: близько 2000 убитих і поранених, 4000 полонених і втрата 50 гармат.
Ця поразка мала катастрофічні наслідки. Французька армія втратила здатність організовано обороняти підступи до столиці. Залишки військ не перевищували 12 тисяч осіб і не могли серйозно стримати наступ союзників.
Оборона і падіння Парижа
Союзні війська швидко просувалися вперед, переправившись через Марну біля Мо і досягнувши Бонді 29 березня. Тим часом у Парижі поспіхом формували оборону. Гарнізон та національна гвардія разом із залишками регулярної армії збільшили сили до приблизно 42 тисяч.
30 березня відбулася вирішальна битва за Париж. Французькі війська під командуванням Мармона та Мортьє чинили запеклий опір, відступаючи крок за кроком під натиском близько 100 тисяч союзників. Попри мужність оборонців, результат був неминучим. Тієї ж ночі було підписано капітуляцію столиці.
Кінець імперії
Наполеон, який поспішав на допомогу столиці, не встиг. Він досяг Труа 29 березня, а вже наступного дня — Фонтенбло. Але Париж був втрачений, і разом із ним — політична опора його влади.
Падіння Парижа стало кульмінацією всієї кампанії 1814 року. Воно засвідчило крах наполеонівської військової системи, яка, попри геніальність свого творця, не змогла протистояти об’єднаним силам Європи. Ця подія відкрила шлях до першого зречення Наполеона і завершення епохи його панування.
Іван Гудзенко
