Облога відбувалася на тлі завершального етапу Англійської громадянської війни. Після страти короля Карла І у січні 1649 року Англія була проголошена республікою — Англійською Співдружністю. Проте далеко не всі визнали новий політичний лад. В Ірландії значна частина населення, католицьке духовенство та прихильники монархії підтримували роялістів і виступали проти влади парламенту. Для нового уряду це становило серйозну загрозу, тому було ухвалено рішення силою придушити повстання.
Похід Кромвеля до Ірландії
15 серпня 1649 року Олівер Кромвель висадився в Дубліні на чолі приблизно 15 тисяч солдатів Армії Нової Моделі — найбоєздатнішої армії тогочасної Англії. До його прибуття ситуація вже складалася на користь парламентських військ. На початку серпня ірландські роялісти зазнали поразки в битві під Ратмайнсом, що дозволило англійцям утримати Дублін і створити плацдарм для подальшого наступу.
Без цієї перемоги кампанія могла завершитися зовсім інакше. Якби Дублін залишився під контролем роялістів, англійці фактично володіли б лише невеликим портом Деррі на півночі острова, що значно ускладнило б масштабне вторгнення. Усвідомлюючи стратегічну перевагу, Кромвель розпочав швидкий наступ углиб Ірландії.
Чому Дрогеда стала першою ціллю
Ірландські війська, розуміючи перевагу англійців у відкритому полі, відступали до добре укріплених міст. Саме тому Кромвель вирішив послідовно захоплювати фортеці, позбавляючи противника можливості організувати тривалий опір.
Першою великою ціллю стала Дрогеда — добре укріплене місто приблизно за 45 кілометрів на північ від Дубліна. Воно мало високі кам’яні стіни, міцні башти та вигідне стратегічне розташування, контролюючи дороги на північ країни. Гарнізоном командував досвідчений військовий сер Артур Астон, який був переконаний, що місто здатне витримати облогу.
Початок облоги
3 вересня Кромвель підійшов до міста й запропонував гарнізону капітулювати. Як це було звичною практикою того часу, добровільна здача могла врятувати життя захисникам. Проте губернатор Артур Астон відмовився виконати вимогу, розраховуючи на міцність оборонних споруд і стійкість своїх солдатів.
Після відмови англійці розпочали підготовку до штурму. До міста підтягнули важку артилерію, облаштували батареї та почали методично руйнувати укріплення. 10 вересня гармати відкрили інтенсивний вогонь по міських стінах, поступово пробиваючи проломи.
Штурм Дрогеди
11 вересня артилерійський обстріл приніс перший результат — у стінах утворився пролом. Однак він виявився надто вузьким для швидкого наступу. Французькі… (ні, англійські) війська двічі намагалися прорватися до міста, але захисники щоразу відкидали нападників назад, завдаючи їм значних втрат.
Ситуація змінилася лише тоді, коли Олівер Кромвель особисто очолив наступ. Після кількох годин запеклих боїв англійцям вдалося прорвати оборону й увірватися до Дрогеди. Опір гарнізону швидко було зламано, а місто опинилося під повним контролем парламентської армії.
Різанина після падіння міста
Саме після захоплення Дрогеди сталися події, які зробили облогу сумнозвісною в європейській історії. Замість звичайного взяття міста розпочалося масове винищення його захисників і значної частини населення. Солдати Кромвеля отримали наказ не щадити тих, хто чинив опір.
У місті були вбиті численні католицькі священники та ченці. Частину людей, які сховалися в католицькій церкві, було спалено живцем після підпалу будівлі. Загинули як ірландські католики, так і англійські роялісти, що обороняли місто. Серед жертв були також мирні мешканці, які опинилися в епіцентрі штурму.
Особливо жорстокою була доля губернатора Артура Астона. Після захоплення його забили до смерті, використовуючи його власну дерев’яну ногу як зброю. Сотні солдатів гарнізону були страчені вже після здачі в полон, що навіть за військовими звичаями XVII століття викликало суперечки щодо законності таких дій.
Доля тих, хто вижив
Небагатьом захисникам вдалося пережити різанину. Частину полонених відправили до англійських колоній у Вест-Індії, насамперед на Барбадос, де вони стали примусовими робітниками. Це була поширена практика Англії щодо військовополонених і повстанців.
Щоб залякати інших противників, голови страчених офіцерів були виставлені біля воріт Дубліна. Подібна демонстрація мала показати, що будь-який опір Кромвелю закінчиться повним знищенням гарнізону.
Наслідки облоги
Падіння Дрогеди мало величезний психологічний ефект. З одного боку, воно відкрило англійській армії шлях углиб Ірландії та значно послабило оборону роялістів. З іншого — надзвичайна жорстокість штурму викликала глибоку ненависть серед ірландського населення.
Уже наступного місяця подібні події повторилися під час облоги Вексфорда, а навесні 1650 року — у Клонмелі. Хоча військова кампанія завершилася перемогою Англійської республіки, пам’ять про масові вбивства стала невід’ємною частиною ірландської історичної пам’яті.
До травня 1650 року Кромвель придушив основний опір і повернувся до Англії. Проте його ім’я назавжди залишилося в Ірландії символом репресій, релігійного переслідування та надзвичайної жорстокості.
Втрати сторін
За сучасними оцінками, під час облоги англійська армія втратила близько 150 солдатів із приблизно 12 тисяч, які брали участь у штурмі. Ірландський гарнізон чисельністю близько 3100 осіб практично перестав існувати: приблизно 2800 захисників загинули, ще близько 200 були захоплені в полон. Такі втрати зробили облогу Дрогеди однією з найкривавіших військових операцій XVII століття на Британських островах.
Іван Гудзенко
