Неоконфуціанство – один із новітніх філософських напрямів Далекого Сходу. Це така собі новітня вдосконалена  форма конфуціанства, що була систематизованою ще в ХІ столітті. Сам термін має західноєвропейське походження. Термін співвідносять деяким термінам на китайській мові, виробленою від неї японською, корейською та в’єтнамською, наприклад понять «дао сюе» (вчення про істинний Шлях), «сін мін і сюе» (про індивідуальну природу, напередвизначення, справедливості та принципу), «сінбь сюе» (про серце мається на увазі психіка), «ші сюе» (про реальне), «шен сюе» (про досконалу мудрість).

Неоконфуціанство

Тому, неоконфуціанство є вченням мислителів ХІ-ХІІ століття, які чітко виокремлені в «Історії династії Сун» (названа Сун ші, датоване ХIV століттям). Вчення цієї династії датується 960-1279 роками. Представлене філософами Чжоу Дуньєю, Чжаном Цзаєм, Ченом Хао, Ченом І, Чжу Сі, учнями та адептами. Самим конфуціанством охоплені конфуціанські філософи ХІ-ХVІІ століття (так звана епоха Сун-Мін).

Тобто, неоконфуціанство є сукупністю вчення конфуціанців і тих, які пройшли обробку, створення яких відбувалося в східних регіонах Китаю. Атохтонними найменуваннями цього напрямку підкреслені важливі аспекти, які визначені «часом виникнення» (сун сюе), «реалістичністю та практичністю», котрі є противагою для даосизму та буддизму, якими проповідуються відхід від активного життя, реальності (ші сюе), слідування за відкритою ортодоксальною істиною (дао сюе), визнанням кожною людиною можливості особистого досягнення від початку присутньої в ній природи (шен сюе).

Неоконфуціанство пов’язують з категоріями «індивідуальної природи» (сін), «напередвизначення» (мін), «повинної справедливості» (і), «принципу» (лі), «серця» (сінь).

Неоконфуціанство також представлене конфуціанськими апологетами серед даосизму та буддизму: Ван Туном, Хань Юєм та учнем Лі Ао. Ідеологія створювалася трьома найкращими майстрами – Сунем Фу, Ху Юанем, Ші Цзе, а потім систематизовувалась в тематичну всеоб’ємну форму, якої набула в праці Чжою Дуньї. Коментаторами неоконфуціанствоа стали брати Чен та школа Чжу Сі як першопочаткова опозиція офіційній ідеології, будучи канонізованою 1313 року, зберігаючи статус до ХХ століття.

Середина ХХ століття характеризується новим «вченням про принпип», сформованим Феном Юланем. Конкурентами по відношенню до Юланя склали школи Лу Цзуюаня та Ван Янміна, домінуючи в XVI-XVII столітті. Школи братів Чен – Чжу та Лу – Вана  є опозицією вчення «про припцип», «серце», набували свого поширення як в Японії так і Кореї, Тайвані, продовжуючи існувати сьогодні.

Від неоконфуціанства відділяються дві вузькі течії, де перші представлені натурфілософськими проблемами та нумерологічною побудовою, другі – зосереджували увагу на соціально-уталітарному значенні знань. З ХVІІ-ХІХ століть школи Чен – Чжу та Лу – Вана були атаковані емпіричною школою, котра більше спиралася на критику вивчення класичного тексту та дослідження природи, з використанням досвіду.

Розробкою вчення «про єство» або ж «конкретне вчення» займався Гу Яньу, продовжувачем – Дай Чжень, подальший розвиток неокунфуціанства спостерігався в Кан Ювея, яким здійснювалися спроби із засвоюванням теорій. Якщо першопочаткове конфуціанство не мало текстів, то неоконфуціанство якраз базувалося на текстах китайського філософа Конфуція, а також Мен-цзи, на найближчих учнях, але не протифілософському каноні.

Такий підхід було втілено школою Чен-Чжу  в Си шу «Четвертокнижжі». Протофілософія була насправді  охопленою Ші сань цзіном «Тринадцятиканонником». Перше місце тут відводиться для «органону» Чжоу і, з викладенням нумерологічних ідей, експлікаційованих та розвинених у представленій  філософській течії.

Неоконфуціанцями активно розроблялися онтологічна, космологічна, гносео-психологічна проблематика. Запозичені з даосизму та буддизму понятття з концепціями асимілювалися неоконфуціанством через етичну інтерпретацію. Так в етичний універсалізм перетворилася моральна домінанта неоконфуціанства, в якому будь-який аспект буття підлягає трактуванню в моральних категоріях, висловлених послідовними взаємними ідентифікаціями людської та природної сутності. Сучасними інтерпретаторами та продовжувачами Моу Цзунсанем, Ду Веймінем та іншими визначений підхід «даоде де сінершансюе» (моральна метафізика), який і є теологія.

Пегас

What is your reaction?

Excited
0
Happy
0
In Love
0
Not Sure
0
Silly
0

You may also like

Джайнізм

Космологія джайнізму

Джайністською космологією всесвіт розглядається  як нестворена істота, котра існує з безкінечності, не маючи ні початку, ...
Індуїзм

Ритуал Сати

Индия – это удивительно разнообразная и интересная страна. Там до сих пор сильны пережитки кастовой ...