В даному есе розглядатиметься одна із найцікавіших та мало досліджених у європейському дискурсі філософії форм Абсолюту – це Дао. Концепція Дао виникає ще до формування розвинутої релігійної системи даосизму. Її коріння ще приховані в складній сітці ритуалів та уявлень китайського шаманізму.
Коротка історія вчення. В філософсько-релігійній системі Дао означає – «шлях». Мається на увазі природній рух речей, її закономірність. Дао постає як специфічна категорія буття, що породжує все Суще. При цьому залишаючись поза Сущим, як його Закон та першопричина. Але маючи достатню потенцію може себе реалізувати в різних сферах буття Сущого. Дао — універсальна природа всіх речей і шлях всіх речей. Включає до себе становлення, буття та розклад всіх речей та явищ, буття-як-воно-є. Поєднує в собі принципи іманентності і трансцендентності. Іноді виступає як недиференційована порожнеча.
Категорія Дао найчастіше пов’язана з класичним текстом Дао Де Цзин. З Дао пов’язана також пам’ятка китайської літератури — Дао Цзан («Скарбниця Дао»). Згідно з китайською метафізикою Дао Де Цзин, спочатку було Єдине — Дао, потім Дао породжує Два протилежних — Інь та Ян, які, у свою чергу, породжують Три — Землю, Небо, Людину. Останні три породжують всю безліч речей у світі
Через наявність у Дао всіх можливих якостей, пояснення Дао стає неможливим. Згідно з Лао Цзи, Дао не можна висловити, бо воно змінюється щомиті, але можна йому слідувати.
Дао, яке можна висловити, не є істиним Дао.
Ім’я, яке можна назвати, не є постійне ім’я.
Безіменне є початком неба і землі, те, що має ім’я — мати всіх речей.
Тому вільний від пристрастей споглядає дивовижну таємницю шляху[Дао],
а хто має пристрасті, бачить лише його кінечну форму.
Безіменне і те, що має ім’я — мають одне походження,
але в них різні назви. Разом вони називаються найглибшими.
Перехід від одного найглибшого до іншого — двері до дивовижного.
В класичній літературі Даосизму Дао має онтологічне значення. Воно охоплює також не-буття речей всесвіту. Воно є в кожної живої істоти та присутнє навіть у неживому. Сила, принцип, що надає пустому аморфному Дао форму — це «Де». Саме через цей принцип можлива комунікація людини з Абсолютом.
«Де» — варіанти перекладу «Благодать», «Сила», Традиційне Де — це порядок речей, який найбільш повно відповідає сутності Дао, тобто, природна сила, що рухає всесвіт. Цю природу речей людина пізнає через У-Вей, тобто не мотивованість. Людина не повинна прагнути пізнати Дао, оскільки воно завжди від нього вислизатиме, але, коли людина полишить ці спроби, Абсолют відкривається всюди тому що він проявляє себе у принципах та законах навколишнього світу. У-Вей — це спосіб слідування Дао і виконання Де, що полягає у відмові від егоїстичних мотивацій та власних суб’єктивних інтересів.
Лао Цзи вперше відчув дотик слів Абсолюту, коли отримав просвітлення. Легенда розповідає, що він сидів під деревом і був опечаленим. Тоді з дерева зірвався сухий листок і почав падати на землю. Вітер дув у різні сторони, що носило листочок то на північ то на схід, то на південь. Після чого вітер перестав дути і листок акуратно та дуже гармонійно ліг на землю. За декілька секунд вітер зірвав листок із землі та поніс його на захід в далеку долину.
Тут приховується вся сутність вчення даосизму. Дао присутнє у всьому, тому не варто противитися річці яка тебе несе туди куди направлене її русло, оскільки як і людина так і річка частина великого Дао. Тут Абсолют не вимагає індивідуальності, він вимагає, щоб людина зрозуміла, що вона частина чогось цілого та великого. А оскільки подорож ніколи не закінчиться яка різниця куди рухатися, адже все до чого ми прагнемо (до Істини, Абсолюту – у метафізичній прогресії), знаходиться біля нас і є нами самими.
Комунікація Дао. У даоських мудреців діалог завжди виходив схожим до парадоксу, абсурду – це змогли перейняти та розвинути у своєму вченні дзен(чань)-буддисти, створивши коани, розв’язуючі які людина досягає просвітлення та несе в собі істину. Для даоса неважливо ставити для себе за мету отримання просвітлення. Це відбудеться тоді, коли людина почує голос Дао у всіх речах, які є навколо неї. Для даосів «шлях» — це не гарна викладена дорога, навпаки – це шлях, який робить птах, при цьому не полишаючи жодного сліду де він пролітав. Виникає питання, як можна комуні кувати із тим що для нас являє порожнечу?
У вченні Лао Цзи, Чжуан Цзи чи інших відомих нам даосів ми не знайдемо жодної згадки щоб з ними відкрито говорив Абсолют. Як би він почав би говорити чи давати одкровення це була б зовсім інша релігія, система, філософсько-релігійне вчення. Ці люди насмілилися говорити від Дао, при цьому не згадуючи його природу (адже: Дао, яке можна висловити, не є постійне Дао.) Вони говорили про те як проявляє себе Абсолют у повсякденному житті. Де краще знайти собі приклад для втіхи серед природи чи людей. Чому бездіяння є найкращий шлях для досягнення рівноваги та відчуття приналежності до істини. Розгортаючи дивовижну картину, кожен з них виступав міньйоном Дао, щоб розповідати своїм учням, які були завжди поруч, що таке Абсолют. Тут прихована комунікаційна схема. Звичайно – це лише моє суб’єктивне бачення. Дао, яке ми не можемо обрамити в словесну форму, дає нам інформацію, послання через все Суще (природу, людські долі, дії тварин, птахів, потік струмка). Цю інформацію отримують всі, але правильно сприйняти інформацію можуть лише просвітлені, які інтерпретують її для подачі учням чи просто тим хто шукає Дао. Сприймаючи інформацію людина дає відповідь Дао вже не опосередковано, а напряму, коли починає обдумувати слова вчителя чи мудреця та роблячи висновки втілює цю інформацію в діях по відношенню до Дао. На що Абсолют реагує розкриваючи шлях перед людиною чи ставлячи стіну на її шляху, або створює нові загадки для людини, яка намагається їх розгадати.
Даосизм комунікативно випереджає багато релігій, стоїть на одному рівні з буддизмом. Адже він апелює до того, щоб людська істота пройшла свій власний, складний шлях, без чітких настанов, а навпаки, через заплутані уривки бесід чи висловів мудреців із давнини. Дао не дало одкровення, але дало значно більше, відчуття того, що людина сама Дао, і коли людина це усвідомлює, вона завмирає, тому що знає всі таємниці світу, використовуючи які вона зможе порушити порядок речей Дао, що призведе до болючого удару по самій людині.
Тут діє закон вселенської рівноваги Дао. Надто мудра та сильна людина може діяти супроти таких як вона. Тому діалоги Лао Цзи зазвичай зображуються із його противниками у філософії (Конфуцій), або його найкращими учнями (Чжуан Цзи). Якщо даоський мудрець почне навчати дитину чи полководця, світ навколо них зміниться настільки, що жоден з них не зможе в ньому перебувати. Тому даоські мудреці проявляють комунікацію через посередників, адже Дао розлите всюди, вони звертаються до прикладів старої черепахи, яка несе свій величезний панцир, до дерева з якого нічого неможливо зробити через його розміри та сучкуватість. Пояснюючи своїм учням, що саме через це говорить з ними саме Дао і ми, ті хто не дійшов до розуміння Де, не в змозі побачити цього, адже для нас ці речі є непотрібними, оскільки з них ми нічого не можемо зробити, тому ми на них не звертаємо увагу, а це якраз і є центри зв’язку із Абсолютом у даосизмі.
Даосизм залишився мало популярною релігією, вчення якої не оновлювалося з 8-9 століття, але при цьому він залишився і вплинув на буддизм, на деякі вчення європейської філософії (скептицизм, нігілізм – відсутність цілі, але так само справедливо вважати, що на ці вчення вплинули школи індійської філософії). Це пов’язано із тим що даоські мудреці не пишуть книги, вони живуть із принципами Дао, як цілісна картина, що не може себе сама пояснювати. Тому такий мудрець може виявитися нашим сусідом чи дивак який поселився на дереві серед лісу. Проходячи через двері які нам відкриває Дао ми можемо потрапити до дивовижного світу, в якому все на своїх місцях.
Віталій Щепанський
Магістр релігієзнавства
