Два начала Дао та Де – центральна основа  усієї філософії Лао-цзи. Її головною важливою категорією виступає саме поняття «Дао» (у перекладі з китайської мови означає – шлях).  Здавалося б нічого складного в даоській філософії, проте такі думки випереджувальні. Адже ця філософська система набуває більше метафізичного характеру.

Лао-цзи робить дуже обережний підхід до даного філософського поняття. У нього «Дао» – це  начало, яке є безсловесним, безіменним, без форми, нерухоме. Але є ще одна цікава річ: що ніхто, і навіть самий філософ точного визначення «Дао» не можуть дати. Лао-цзи сам говорить: «Знати, що ти не знаєш- є величність. Не знати, що ти не знаєш – є хвороба».

Філософія Лао-цзи

Слово «Дао» швидше за все зірвалося з уст китайського мудреця, оскільки воно не було вигадане ним, сказане навмання. При появі розуміння, слова можуть просто зникнути, тоді вже не буде ніякої необхідності в них самих. Дао не є лише шляхом, а перш за все тотальним буттям всесвіту. Воно виступає як всезагальний Закон та Абсолют в філософії Лао-цзи. Його можна сприймати матеріалістично, так як тут існують природа та об’єктивний світ.

Самим найскладнішим постає поняття «Де». Його інтерпретують як те без чого не може існувати Дао, оскільки живить його або ж навпаки. Якщо «Дао» не має меж, то «Де» – визначене. «Де» є деякою універсальною силою, принципом, за яким «Дао»  може відбутися як шлях речей.

Також воно є методом, згідно якого практикується і співвідноситься з «Дао». Тому «Де» швидше є принципом, способом буття. А також воно є можливістю правильно накопичити «Ці» – життєву енергію.

Отож «Де» виступає насамперед мистецтвом правильного розпорядження «Ці», правильною поведінкою. «Де» не є мораллю в розумінні інших. «Де» – це вихід за межі здорового смислу, спонукання людини до визволення життєвої сили з повсякденних уз. До «Де» найближчим вважають про У-вей – бездіяльності.

Всесвіт розвивається у співвідносності за визначеним зразком та принципом, який чітко визначити неможливо. Але цим зразком та принципом можна назвати, не дуже точно – «Дао». В тім прагнути до «Де» не можна, бо його виникнення є спонтанним, природнім. «Де» проявлена всезагальна розкрита закономірність, проявлений світ, закон Всесвітньої Гармонії. Найкращий спосіб реалізації «Дао» у зовнішньому світі – принцип У-вею (ненавмисна активність).

Можливо найкращим принципом у вирішенні проблеми співвідносності з «Дао» стане відмова від агресивності, поступу. Цього не слід сприймати як заклик до здачі та підпорядкування – потрібне володіння ситуацією, з докладанням менших зусиль. Головни добродійством має бути утримання. Ідеї Лао-цзи про істину перегукуються з Адвайтою.

Прослідковують також наступні думки філософа Лао-цзи:

  • Істина, яку розповіли в слух, припиняє своє існування, оскільки втрачає первинний зв’язок з моментом істинності;
  • Той, що багато знає не старається говорити, а той, що говорить нічого не знає.

Так, китайського філософа можна назвати більше містиком у сучасному світосприйнятті, який викладає неофіційну доктрину, котра зосереджувалася на внутрішньому спогляданні. З даоської точки зору, людина може знайти істину, якщо звільниться від хибного, що є в ній. Таким чином з допомогою містичного переживання закінчуються пошуки реальності. Лао- цзи стверджував:  «Дао  є Безкінечною Істотою, яка існувала раніше Неба та Землі. Наскільки воно є спокійним! Живе самотньо і не піддається змінам. Ним рухається усе, у нього немає хвилювання. Воно – всесвітня Матір. Мені невідоме його ім’я, через що я називаю його «Дао»».

До того ж увага приділяється й діалектиці Лао-цзи, якою наскрізь просочена сама ж філософія: все походить із буття та небуття, з неможливого та можливого – виконання; з довгого та короткого – форма. Високому підпорядковується низьке; вищими голосами разом з низькими виробляється гармонія, попереднім підпорядковується наступне. В Лао-цзи, воно не є боротьбою протилежностей, а їхнім примиренням. Відтак зроблені практичні висновки:

а) в разі, якщо людина дійде до бездіяльності, то не можу бути того, що вже б не стало зробленим;

б) той, хто любить свій народ, котрим він управляється, тому потрібно бути бездіяльним.

З цієї думки випливає філософічна або ж етична ідея: принцип повної бездіяльності. Насильне прагнення при зроблені будь-чого чи природної зміни, людському житті повинно бути осудженим. Прослідковується не одна менш важлива думка Лао-цзи: мудрець, який старається перевищити людей, стає нижчим, намагаючись висунутися вперед, залишається позаду. Бо в такий спосіб вони не відчуватимуть його важкості, не вважаючи, що це несправедливість.

Наприклад «святим мужем», що керує країною  прикладаються зусилля, старання, щоб що-небудь  не зробили мудрі. А тому у випадку їхньої бездіяльності настає повний спокій. Звільнений від знань ніколи не хворітиме. Якщо знання відсутні, то що може знати взагалі людина (Лао-цзи).

Досить високо мудрецем Лао цінувалася влада царя, котрий є священним та бездіяльним вождем. До сучасного керування владою  відносився вкрай негативно. Причин усіх бід вбачав у голодуванні  народу та обкладанні її великими та важкими податками державою.

Пегас