Перші свідчення про караїмів на території Латвії відносяться до XIX ст. У 1882 році, на прохання представника Ризької караїмської громади М. Казаса, Ризька дума дала дозвіл на створення караїмського цвинтаря.
Згідно даних перепису населення, в 1887 році в Відземскій губернії (головним чином у Ризі) проживало 58 караїмів, а в Курземській губернії — 2. Із загальної кількості караїмів 27 визнавали рідною мовою російську, 21 — караїмську (кипчацьку), 5 — латиську та 1 — єврейську мову. На зміні століть чисельність караїмів зросла.
Зауважимо, що власником відомої ризької школи малювальників був Біньямін Блум — караїм з Одеси, який прийняв православ’я (1). У його школі вчилися пізніше відомі латиські художники. Багато з караїмів, які постійно проживали в Ризі, приїхали з Московської, Кримської (Сімферопольської) (2), Харківській та Херсонської губерній. У свою чергу, караїми, що народилися в кінці XIX — початку XX століття, народилися вже в Ризі. Взагалі, для караїмів було характерно мігрувати в пошуках кращих соціальних умов.
У 1887 році роботу почала тютюнова фабрика «Майкапарс», що належала відомому в Ризі караїмської роду. По смерті засновника фабрики Абрама Майкапара, підприємство було перетворено на акціонерне товариство і згодом виросло в одне з найбільших у своїй галузі. В 1940 р. воно було націоналізовано і стало тютюновою фабрикою «Рига». Один із синів А.Майкапара — Теодор — свого часу був лікарем військового флоту царської Росії.
Після смерті батька в 1906 році він став директором акціонерного товариства. У 20-х — 30-х роках T. Майкапарс продовжував лікарську практику і був відомий як фахівець з громадської гігієни. Серед ризьких росіян була відома і Сара Майкапар — громадський працівник і благодійник. Вона була великою любителькою Театру Російської драми і боролася за права жінок. Газета «Сегодня», відзначаючи її ювілей, згадувала про те, що під час візиту цариці Росії, С.Майкапар була єдиною жінкою, яка насмілилася поцілувати цариці руку.
Можливо, що на майкапарському підприємстві — неофіційному центрі караїмського товариства — працювали багато співвітчизників господаря.
Наприклад, на початку століття на фабриці працював голова управління Караїмського кладовища Мойсей Уванак, а в правлінні акціонерного товариства, крім представників численного майкапарского роду, був і караїм Самуїл Пенерджи. Цікаво і те, що ще одній караїмській родині — торгівцю Бераху і його синові Йону Пандуло належав магазин тютюнових виробів в Старій Ризі, на вулиці Калькю.
Під час Другої світової війни, в 1943 році, на території Латвії проживали 19 караїмів. У цей період у Ризі ще жив і відомий Т. Майкапар. Одним із засновників єдиної в Латвії караїмської громади був Семен Султан — начальник консервного відділу консервної фабрики «L.W.Goegginger».
Щодо караїмів політика німецьких окупантів була особливою. «З етнічної і релігійної точки зору караїми відмінні від євреїв. Вони споріднені кримським татарам, і їх можна вважати однією з народностей, що належить до групи турецьких татар. По суті, вони є представниками східної і середньоазійської раси з монгольською домішкою, і з расовою точки зору чужі німецькому народові. … До караїмів треба ставитися не як до євреїв, а як до інших представників турецьких татар.
Щодо них необхідно уникати необґрунтованих різкостей» — свідчила директива берлінської Дирекції у справах східних територій.
Вже до того, під час першої радянської окупації, частина поширеного майкапарського роду була арештована і вивезена в РРФСР. Решта, разом з сотнями латишів, наприкінці Другої світової війни вирушили на Захід як біженці. До 1949 року в Любеку (Німеччина), в таборі латиських біженців знаходився Михайло (Мікеліс) Майкапар з сім’єю, а в Віцбурзькому таборі біженців до 1947 року жили Людмила й Маргарита Майкапар з чотирма дітьми. Вони та інші латвійські караїми пізніше влаштувалися у Франції, Німеччині, Канаді та США.
Доктор наук Вальтерс Щербінскіс
Державний Історичний архів Латвії
http://www.li.lv/index.php…
Адаптація . Олександр Дзюба
Примітки адміністратора:
1) Прізвище Блум не властиве етнічним караїмам.
2) Ані Кримської, ані Сімферопольської губернії в складі Російської імперії не існувало. З 1802 по 1921 рр. існувала Таврійська губернія з центром у Сімферополі.
