Народився  25 квітня  1214  року  в  поселені Пуасі, яке  розташувалося  неподалік  міста Париж, один із старших дітей   короля Людовіка VІІІ та Бланки Кастільської.  Бланка  слідкувала  аби  її  син  отримав  богословську освіту.  Зі смертю батька  влада  була передана  в руки  його  матері – королеви Бланки. Розумно  та рішуче  Бланка  керувала  королівством  після  смерті  свого чоловіка.  Вона  виявляла  неабиякий  вплив на  сина – Людовіка, який  з  повагою та любов’ю відносився  до своєї  матері,  від  якої  отримував поради в державному управлінні.

У 1226 році   Бланка спромоглася коронувати свого сина Людовіка,  в тім  не всім така ідея сподобалася.  Граф Раймунд  VII Тулузький під егідою англійського  короля  та об’єднаної феодальної   коаліції  виступив  проти  короля Людовіка ІХ.  Навесні 1229 року, у зв’язку з альбігійськими війнами  із  тулузьким  графом Раймундом   Людовік укладає  мирну паризьку  угоду, в якій  окрім  державного керівництва  містилася  згода  Людовіка на шлюб спадкоємниці графа Раймунда  з братом  короля – Альфонсом.

У 1235 році  – укладена  мирна  угода  з  Англією, її  королівськими  баронами.

У 1240 році –  відбулося  порушення  мирного  союзу  через  повстання  катарів  в містечку Лангедок,  що привело до провокації   нового конфлікту із англійським  королем Генріхом ІІІ  та  Раймундом VІІ Тулузьким.  У 1243 році  –   гарф  підписує  угоду  в  Лоррісі.  У 1244  році   на півдні  і  біля  Монсегюра та Керіба  катари  остаточно придушуються.

Взимку  цього року  король  приймає офіційне   рішення  про  організацію  Хрестового походу.  У 1248  році доручає  керівництво  державою  своїй  мамі,  а сам  у той  час  відправляється  в останній із  своїх Хрестових  походів, і  цього  разу сьомий.

Король  Людовік  ІХ  продемонстрований   з особистою  харизмою,  втілює  ідеал  образу  справжнього  християнського  лицаря.  Він  терпить  військові поразки  від  сарацинів (середньовічна  назва  мусульман),  разом  з тисячним військом потрапляє в  їхній полон, виплачує  викуп  сарацинам  у сумі  чотирьох мільйонів  франків  за звільнення свого брата  Альфонса. У 1254 році  французький  народ  зустрічає його  як переможця.  У 1250  році, Людовік  згадавши про   невдачі  в Хрестовому  поході  вирішує  повністю віддати себе  аскетизму.

Він  присвятив  себе  адміністративним  реформам, вдосконалим  систему  превоте, яка надавала  право  королівським  чиновникам   над   країнами, що були   підрозділеними   на двадцять  округів.

У 1258 році  –  Людовік   підписує  угоду  з  королем Арагонії  Хайме,  згідно якої  кордони обох держав пролягають   лінійно з Піренеями. У 1259 році –  відбулося  встановлення  миру з королем  Англії Генріхом ІІІ,  який  отримав повернені  йому  земельні володіння  Гієні та Гасконі, але відмовився  від посягання  на  землі Нормандії, Туреня, Анжі, Мена,  Пуати.  У 1263 році  –  встановлена  грошова  система: королівські монети з чеканкою, на відміну  від  місцевих  грошей    віднині  поширювалися  по всій території  держави – Франція.

Король Людовік  проводив  досить  чітку  внутрішню  політику,  підтримував  рівновагу, виявляючи прагнення  підтримувати  інтереси  різного прошарку  суспільства.  У 1267 році  вів підготовку  до нового  Хрестового походу.  Проте не всім  лицарям та духовенству  така ідея сподобалася, але  їхній  спротив  було  подолано.  Влітку 1270 році  король  вирушає  у Хрестовий  похід, який  став для нього невдалим. В  Тунісі  почала поширюватися  епідемія  чуми.

Монарх  був  заражений  цією невиліковною  хворобою,  а  25 серпня  цього ж року  помер.

Процес  беатифікації  короля  Людовіка ІХ  розпочався    у 1297 році  римським  папою Боніфацієм VIII.  Слід зауважити,  що  король  був канонізований  ним  через  тридцять  років.   Відтак  монарха  було  зараховано  до  святих  католицької  церкви.

Таким  чином    король  – це  символ  духовних традицій   монархів  Франції,   він є образом  шляхетного  християнина, хороброго і мужнього   лицаря – хрестоносця. Варто зазначити, що   нащадки  короля  носили  його титул  досить  довго.  Людовік  ІХ  увійшов  у світову  історію  як  той, що зумів  підняти  престиж   монаршої  влади  і зміцнив адміністративну  державну  структуру.

Богдан   Стрикалюк