Бої за Хорремшехр
Одним із найважливіших напрямків став Хорремшехр — місто на південному заході Ірану неподалік від кордону з Іраком. Його розташування робило місто важливим як для контролю над транспортними шляхами, так і для просування до інших стратегічних районів Хузестану. Іракські війська вели важкі бої за Хорремшехр і зрештою змогли його захопити. Проте ця перемога виявилася значно дорожчою та повільнішою, ніж розраховував Багдад. Іранські захисники чинили запеклий опір, а бої за місто затримали просування іракської армії. Вуличні бої перетворили Хорремшехр на один із символів початкового етапу війни. Ірак отримав контроль над містом, але не зміг перетворити цей успіх на стрімкий прорив у глибину Ірану.
Абадан — головна невдача іракського наступу
Ще важливішою ціллю був Абадан, розташований на острові біля Шатт-ель-Арабу. Тут знаходився великий нафтопереробний комплекс, тому захоплення міста могло завдати Ірану серйозного економічного удару. Іракські війська оточили Абадан, але повністю взяти місто під контроль не змогли. Іран утримав важливі позиції та продовжував постачати гарнізон. Саме тут стало особливо очевидно, що початковий план Іраку не працює. Замість швидкої кампанії армія опинилася перед необхідністю вести тривалі бої за окремі міста, витрачаючи людей і техніку. До кінця 1980 року іракський наступ фактично зупинився. Війська просунулися приблизно на 80–120 кілометрів углиб Ірану, але не досягли головних стратегічних цілей. Фронт поступово стабілізувався, а війна почала набувати характеру виснажливого протистояння.
Чому Ірак не зміг швидко перемогти
Прорахунок Саддама полягав не лише в оцінці чисельності та боєздатності іранської армії. Іракське керівництво недооцінило здатність Ірану мобілізувати суспільство навколо оборони країни. Революційна влада, яка до війни переживала серйозні внутрішні конфлікти, отримала потужний фактор консолідації. Вторгнення іноземної держави дозволило представити війну як боротьбу за саме існування Ісламської Республіки та територіальну цілісність Ірану. Водночас географія Хузестану не сприяла швидкому наступу. Річки, болота, міста та складна мережа водних каналів ускладнювали рух великих механізованих з’єднань. Іракська армія могла використовувати бронетехніку та артилерію, але для захоплення населених пунктів їй доводилося вступати у важкі наземні бої. В результаті наступ поступово втрачав темп, а Іран отримував час для організації оборони.
КВІР виходить на перший план
Особливе значення на цьому етапі отримав Корпус вартових Ісламської революції (КВІР). Спочатку його створили передусім для захисту нової революційної системи від внутрішніх противників. Проте війна швидко змінила його роль. Бойові дії дали КВІР можливість перетворитися з революційного формування на важливу військову силу. Його бійці брали участь у боях поряд із регулярною армією, а досвід перших місяців війни переконав іранське керівництво в необхідності розширювати роль Корпусу на фронті. У квітні 1981 року іранські сили здобули важливий успіх, який продемонстрував, що Ірак уже не контролює ситуацію так упевнено, як на початку вторгнення. Після цього Тегеран почав дедалі активніше використовувати КВІР у наступальних операціях. Поступово формувалася модель, яка надалі стане характерною для іранських військових дій: взаємодія регулярної армії, КВІР та добровольчих формувань.
Іран переходить до контрнаступу
Навесні та влітку 1981 року співвідношення сил почало змінюватися. Іранські війська накопичували сили, проводили локальні атаки та поступово відтискали іракські підрозділи з раніше захоплених позицій. Важливим завданням стало звільнення Хузестану та ліквідація загрози Абадану. Іранське командування дедалі краще використовувало чисельну перевагу в живій силі, а також знання місцевості. На відміну від перших тижнів війни, коли Іран переважно реагував на удари противника, тепер він сам почав визначати місце та час окремих атак. Іракська армія опинилася перед проблемою, якої намагалася уникнути з самого початку: замість наступу їй довелося переходити до оборони. Це означало, що стратегічна ініціатива поступово переходила до Ірану.
Карун стає рубежем відступу
Одним із важливих географічних орієнтирів кампанії стала річка Карун, що протікає через Хузестан. Іранські війська використовували її напрямок під час контрнаступальних дій, прагнучи відтиснути іракців із захоплених районів. У вересні 1981 року іранські сили змусили іракські підрозділи відступити за Карун. Для Ірану це був значний військовий і психологічний успіх: іракський наступ, який ще рік тому загрожував стратегічно важливим районам Хузестану, остаточно втратив початковий темп. Іран поступово переходив від оборони до масштабнішого наступу, а Ірак уже не міг розраховувати на швидке завершення війни.
Від невдалого походу до війни на виснаження
Перший рік Ірано-іракської війни визначив її подальший характер. Саддам Хусейн розраховував використати слабкість Ірану після революції, швидко захопити стратегічні території та змусити Тегеран погодитися на нові умови. Натомість Ірак отримав затяжний конфлікт. Хорремшехр був захоплений, але Абадан вистояв; значні території Хузестану опинилися під контролем Іраку, але повністю зламати іранську оборону не вдалося. До кінця 1980 року наступ зупинився, а протягом 1981-го Іран почав повертати втрачені позиції. Саме тоді стало зрозуміло, що війна не завершиться за кілька місяців. Попереду були роки масштабних наступів і контрнаступів, окопних боїв, ракетних ударів по містах, атак на нафтову інфраструктуру та величезних людських втрат. Початковий іракський план провалився, але це не означало швидкої перемоги Ірану. Обидві держави лише вступали в найтривалішу та одну з найбільш руйнівних воєн сучасної історії Близького Сходу.
Іван Гудзенко
