На той момент у французькій політичній традиції не існувало абсолютно чіткої та остаточно сформульованої норми, яка б однозначно визначала порядок успадкування престолу в ситуації, коли король не залишав чоловічого спадкоємця. Тому рішення фактично передали зборам французьких магнатів. Це була не просто формальна процедура. Від вибору нового короля залежало майбутнє Франції, співвідношення сил у Західній Європі та характер відносин із Англією.
Два головні претенденти на престол
Основними претендентами стали Едуард III, король Англії, та Філіп, граф Валуа.
Едуард III мав династичне право через свою матір Ізабеллу Французьку — сестру померлого Карла IV. Отже, його претензія ґрунтувалася на спорідненості з останнім представником прямої чоловічої лінії французької королівської династії. Іншим кандидатом був Філіп, граф Валуа. Він був сином Карла Валуа, брата французького короля Філіпа IV. Таким чином, Філіп належав до французького королівського дому та мав близький родинний зв’язок із попередніми монархами.
Виникла принципова проблема: що важливіше — ближче споріднення через чоловічу лінію чи право, яке претендент отримував через матір?
Перемога Філіпа Валуа
Французькі магнати підтримали Філіпа Валуа. Він став королем Франції під ім’ям Філіпа VI. Для Едуарда III це рішення було серйозним ударом. Англійський монарх не погодився з вибором французької знаті та рішуче заявив про свої права. Він навіть погрожував захищати їх усіма доступними засобами.
Однак у 1328 році Едуард не був готовий до масштабної війни з Францією. Його позиції були складними, а новий французький король прагнув зміцнити свою владу.
У серпні 1328 року Філіп VI здобув важливу перемогу над фламандськими повстанцями в битві при Касселі. Це посилило його авторитет і продемонструвало військову спроможність нової французької монархії. Після цього Едуард III тимчасово відступив від своїх претензій на французьку корону.
Присяга Едуарда III французькому королю
У червні 1329 року в Ам’єні відбулася важлива церемонія. Едуард III приніс оммаж Філіпу VI за свої володіння в Гієні.
Оммаж був частиною феодальної системи відносин. Англійський король, який в Англії був суверенним правителем, щодо своїх французьких земель формально визнавав верховенство французького монарха. Проте саме тут виникла нова проблема. Філіп VI вимагав від Едуарда не просто символічного визнання, а повноцінного підтвердження васальної залежності. Крім того, французький король не бажав повертати деякі території, на які претендував англійський монарх.
Ситуація була настільки напруженою, що війна могла початися вже тоді. У 1331 році Едуард III зрештою був змушений поновити свою оммаж приватно, погоджуючись на умови французького короля. Формально конфлікт було відкладено, але фундаментальна проблема залишилася невирішеною.
Чому оммаж став політичною проблемою
Для середньовічного монарха питання престижу мало величезне значення. Едуард III був королем Англії, держави, яка мала власні політичні інститути, військові ресурси та міжнародні амбіції. Водночас у Гієні він мав виступати як васал французького короля. Ця подвійність дедалі більше ставала неприйнятною.
Едуард прагнув зміцнити свої позиції у Франції, тоді як Філіп VI розглядав англійські володіння як частину власного королівства, над якою французька корона мала законні сюзеренні права. Таким чином, навіть після церемонії оммажу залишалося питання: чи може англійський король бути фактично незалежним правителем на території, де французький король вважає себе верховним сюзереном?
Повернення до конфлікту після 1334 року
Понад два роки після поновлення оммажу відносини між Англією та Францією залишалися відносно спокійними. Але приблизно з 1334 року ситуація почала швидко змінюватися. Важливу роль у цьому відіграв Роберт III д’Артуа — представник французької знаті, який посварився з Філіпом VI та знайшов притулок в Англії. Він став одним із впливових противників французького короля та сприяв погіршенню англо-французьких відносин.
Едуард III дедалі більше шкодував про попередні поступки. Він прагнув повернути землі в Гасконі, які були втрачені за правління Карла IV, і вимагав припинити союз Франції з Шотландією. Саме шотландське питання мало стратегічне значення для Англії. Англійські королі не хотіли одночасно протистояти Франції та мати сильного союзника Франції на північному кордоні.
Дипломатична боротьба перед війною
Поступово протистояння вийшло далеко за межі безпосередніх англо-французьких відносин. Едуард III почав активно шукати союзників на континенті.
Англійський король намагався створити дипломатичну мережу в Нідерландах та Німеччині. Його метою було послабити позиції Філіпа VI та отримати підтримку на випадок війни. Філіп VI також не залишався пасивним. У 1336 році він організував експедицію на допомогу шотландцям. У грудні того ж року Франція уклала союз із Кастилією. Таким чином, локальна суперечка щодо французького престолу поступово перетворювалася на масштабне міжнародне протистояння.
Гієнь як безпосередній привід
Паралельно з династичною суперечкою залишалася проблема Гієні. Для Едуарда III це було не просто питання престижу. Регіон мав економічне та стратегічне значення.
Англійська корона хотіла зберегти контроль над своїми землями, тоді як французька влада поступово посилювала втручання в їхні справи. 24 травня 1337 року Філіп VI оголосив Гієнь конфіскованою. Це стало безпосереднім поштовхом до відкритого конфлікту. Для Едуарда III такий крок означав фактичний виклик його правам. У відповідь англійський король перейшов до значно радикальнішої позиції.
Едуард III заявляє права на французьку корону
У жовтні 1337 року Едуард III заявив, що французьке королівство належить йому за правом. Він надіслав офіційний виклик Філіпу VI. Цей момент став принциповим. Якщо раніше Едуард сперечався передусім за свої територіальні права у Франції, то тепер він відкрито поставив під сумнів легітимність самого французького монарха. Так династична суперечка перетворилася на претензію на всю французьку корону.
Від династичної суперечки до Столітньої війни
Столітня війна не була результатом однієї причини. У ній поєдналися кілька конфліктів: суперечка про спадкування французького престолу, боротьба за Гієнь і Гасконь, феодальні відносини між двома монархами, англо-французьке суперництво та союз Франції із Шотландією. Особливо важливо, що обидві сторони поступово перейшли від дипломатії до підготовки масштабної війни. Англія шукала союзників і військові ресурси, Франція зміцнювала свої дипломатичні позиції та підтримувала шотландців. У 1337 році накопичені протиріччя нарешті переросли у відкритий конфлікт.
Суперечка між Едуардом III та Філіпом VI показує, наскільки важливими в середньовічній Європі були династичні права. Сучасна держава зазвичай визначає порядок престолонаслідування через чіткі конституційні або законодавчі правила. У XIV столітті ситуація була значно складнішою.
Родинні зв’язки, феодальні права, традиції, рішення знаті та політична сила могли одночасно використовуватися як аргументи на користь претендента. Саме тому смерть Карла IV перетворилася на міжнародну кризу. Едуард III вважав себе законним спадкоємцем, тоді як французька знать підтримала Філіпа Валуа.
Згодом ця суперечка стала одним із головних символів Столітньої війни та надовго визначила відносини між Англією і Францією.
Іван Гудзенко
