Захисник реальності звичайних речей
Джордж Берклі народився 1685 року в Ірландії, помер 1753-го в Оксфорді. Він навчався в Триніті-коледжі в Дубліні, став священником, а згодом єпископом Клойна. Його головні ранні праці: «Трактат про принципи людського знання» 1710 року та «Три діалоги між Гіласом і Філонусом» 1713-го.
Берклі вважав, що уявлення про матерію, цілком незалежну від сприйняття, створює зайві труднощі. Ми знаємо безпосередньо кольори, звуки, твердість та інші чуттєві якості. Якщо за ними припустити ще невідомий носій усіх властивостей, потрібно пояснити, який зміст має таке припущення.
Що означає бути сприйнятим
Відома формула esse est percipi означає «існувати — бути сприйнятим». Вона стосується чуттєвих речей як сукупностей ідей. Водночас у системі Берклі існують активні духи, які сприймають та бажають. Тому не все суще він зводить до пасивних переживань.
Відчуття тепла дає простий привід замислитися. Та сама вода може здаватися теплою одній руці й прохолодною іншій залежно від їхнього попереднього стану. Такий приклад ще не доводить усю систему Берклі. Але він показує, чому приписування чуттєвих якостей речі, цілком незалежній від умов сприйняття, потребує пояснення.
Такий погляд називають імматеріалізмом: філософ заперечує самостійну матеріальну субстанцію. Але з цього не випливає, що обід, дощ чи двері є вигадками. Берклі визнає реальність звичайних предметів, переосмислюючи те, у чому полягає їхнє існування.
Різницю між сном і дійсністю він також не скасовує. Ідеї чуттєвого досвіду мають більшу сталість, упорядкованість і незалежність від нашої волі, ніж довільні образи уяви. Намалювати подумки вогонь легко; зігріти ним руки не вийде. Порядок досвіду накладає на людину цілком реальні обмеження, незалежно від її бажань.
Куди дівається кімната без людей
Найвідоміше заперечення звучить просто: чи зникають меблі, коли всі виходять? Берклі не стверджує, що кожна людина своїм поглядом створює і знищує світ. Сталість речей він пов’язує з їхньою залежністю від нескінченного духу, Бога, який забезпечує порядок чуттєвого досвіду.
Отже, його система не є соліпсизмом, тобто вченням, яке визнає лише мою свідомість. Інші скінченні духи та Бог мають у ній принципове місце. Помилка популярного переказу виникає тоді, коли з учення залишають тільки фразу про сприйняття, прибравши пояснення того, хто сприймає.
Бог тут виконує серйозну пояснювальну роботу. Саме тому критик може запитати, чи не замінив Берклі одну неперевірену основу іншою. Філософ вважав духовну причину зрозумілішою, ніж бездіяльну матерію; переконливість цього переходу і становить один із предметів дискусії.
Наука без матеріального носія
Імматеріалізм не забороняє досліджувати закономірності природи. Наука описує стійкі зв’язки між явищами й дозволяє передбачати досвід. Знати, за яких умов з’явиться певне відчуття, можна і без твердження про приховану матеріальну субстанцію, яка нібито його підтримує.
Берклі корисно читати повільно, тримаючи перед очима звичайний предмет. Він змушує розділити те, що ми справді сприймаємо, і те, що додаємо як пояснення. Навіть незгода з його висновком потребує аргументу: посилання на очевидність чашки ще не показує, якою саме є природа цієї очевидності.
Іван Гудзенко
