Хоч Андрій Первозданний — християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети». З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозданного — найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.
Дівчата ворожать. З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, «глибиною душі» дівчина вірить, що «Андрієва ніч» допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік, Ще звечора, як тільки дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки. Балабушки — це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці — не відром і не глечиком, а… ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — біда!.. Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Потім вони розкладають їх рядочком на долівці — звичайно на простеленому рушнику. Як усе це зроблено, до хати впускають пса, що перед тим цілісінький день був у зачині і не дістав ніякої поживи. Голодний пес «вирішує долю». Він хапає балабушки одну за одною, боячись утратити смачну вечерю, а дівчата з притишеним диханням слідкують за кожним найменшим рухом пса. Ще б пак! Чию балабушку пес проковтне першою, та дівчина перша і заміж вийде, а чию не зачепить, та сидітиме в дівках, Інколи пес візьме балабушку і несе її десь у темний кут — так і доля занесе дівчину в чужі краї, в далекі села. Найгірше, якщо пес не з’їсть балабушку, а тільки надкусить її і покине…
Бігають ще дівчата попід вікна слухати. «Оце підбіжить під вікно, — розповідає Марія, — до тієї хати, де багато дітей, стане і слухає. А в хаті саме розбешкетувалися діти. Мати свариться на них: — Сядь, Івасю! Дівчина сердито відбігає під вікна, бо почути «сядь» значить, що вона сидітиме ще “в дівках” цілий рік. Під вікном другої хати інша з дівчат почула, як господиня до свого чоловіка або сина сказала: — Іди, Грицю, корові дай сіна! Це добрий знак, бо сказане “іди” віщує весілля. Інколи дівчата не тільки слухають, а й гукають під вікном: — Дядьку, де ключі? Господар, що хоче пожартувати з дівчатами, відповідає: — У вівсі, щоб посивіли ви всі! Але зараз же поспішає поправитися: — Ні, ні, дівчата, у пшениці — щоб усі ви були молодиці! — Дякуємо! І весела дівоча юрба з сміхом та вереском вибігає на вулицю…
Для дівчини мало знати, що вона вийде заміж; вона ще хоче довідатися, чи буде в парі з своїм судженим. Пізно ввечері, коли вже стемніє, дівчина набирає в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє на снігу і приспівує: Андрію, Андрію, Конопельку сію. Спідницею волочу, Заміж вийти хочу.1 Потім набирає жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносить до хати і, коли сніг розтане, лічить насіння: якщо кожна зернина має пару — добре, якщо ні — поганий знак. Цікавиться дівчина ще й тим — хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап’ється води — чоловік буде п’яницею, клюне пшениці — господарем, а як гляне в люстерко — паничем і ледарем.
Бігають ще дівчата до річки, набирають намулу з дна і приносять до хати. В хаті цей намул уважно розглядається; якщо там є шматочок заліза чи цвях — чоловік буде ковалем, тріска — теслею, скло — склярем, шкіра — шевцем, пісок — мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого — хліборобом!
Цікаво ще знати, як буде зватися чоловік? Виходить дівчина на вулицю і питається першого зустрічного чоловіка: — Дядьку, як вас звати? Наші люди цьому не дивуються, бо ж кожний знає, в чому річ. Почувши питання, прохожий дає відповідь, наприклад: Цей спосіб ворожіння дівчат поширений по всій Україні, не тільки в селах, а й по містах. Мені не один раз доводилося спостерігати таке ворожіння дівчат в ніч під «Андрія» або напередодні Нового Року. Це значить, що майбутній чоловік теж буде зватися Михайлом.
Дівчина хоче бодай у сні побачити, як же той Михайло виглядатиме.
Для цього є інше ворожіння: лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова: Живу в Києві на горах, Кладу хрест в головах; З ким вінчатись, з ким заручатись. З тим і за руки держатись. Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений. Отак наші дівчата «вгадують свою долю» в ніч під Андрія Первозванного.
«Калета». Ввечері на «Андрія» сходяться вже разом — і хлопці, і дівчата. Сходяться до просторої хати — щоб було, де розбігтися для кусання калети. З цього кусання калети і починається «Андріївський вечір». Калета — це великий корж із білого борошна. Печуть калету дівчата — всі разом, скільки б їх не було — хоч десять, двадцять… Кожна повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кінчаючи дівчуром років десяти або й менше. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють калету сухими вишнями чи родзинками — «щоб гарна була». Печуть у печі і запікають так, щоб вгризти її було трудно — на сухар. Посередині — дірка. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору. Біля калети стає вартовий — «Пан Калетинський». Це повинен бути веселий, жартівливий парубок, «душа вечора». Він бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під калетою і запрошує гостя: — Я, пан Калетинський, прощу пана Коцюбинського калету кусати! «Пан Коцюбинський» (ним може бути кожний учасник гри) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде калету кусати. Під’їде до вартового і каже: — Добрий вечір, пане Калетинський! — Доброго здоров’я, пане Коцюбинський! — Куди їдете? — Їду калету кусати! — А я буду по писку писати! — А я вкушу! — А я впишу! Ця суперечка проходить з жартами і сміхом. Завдання пана Калетинського — розсмішити пала Коцюбинського. Існує правило, що Коцюбинський може кусати калету тільки тоді, коли він «витримає» всі жарти Калетинського і не посміхнеться. Це не так легко, бо Калетинський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати — все, щоб тільки розсмішити гостя і, розуміється, все присутнє товариство. Всі сміються, один тільки «гість» стоїть з коцюбою в руках і намагається стримати сміх. Та якщо йому і вдасться витримати всі жарти Калетинського, то і тоді він калети не вкусить. бож тільки він підстрибне, Калетинський смикає мотузок — і калета летить вгору. Якщо ж Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть; він програв своє право кусати калету. На його місце стає інший учасник гри, новий «Коцюбинський», а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до калети не приступить. Ця весела гра є основною «точкою» Андріївського вечора. Кінчається тим, що калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. При чому дівчатам порції калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калету місили. -24- Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря… На вечерю може бути багато страв, але першими на стіл подаються вареники з капустою, бож — піст. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка». В час калетинської вечері дівчина наливає в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.
Хлопці гуляють.
В ніч під «Андрія» хлопці мають найбільші права — єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають. Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич і… хлопці гуляють! Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопців, як чорта — не встережеш!». І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці пливають, а в іншого господаря — він дуже вже дошкулив парубкам — геть і розібрали, і кілка не знайдеш. Парубоцьке право, на те й Андрій!»
Як, звичайно, «на Андрія» ніч темна. Хлопці, що не кусали калети, (дівчата їх не запросили) розсердилися: «Ось ми їм…». Назносять мотуззя, налигачів і переснують вулицю, де мають проходити дівчата. Переснують, заплутають, а самі сховаються під тином і чекають. Дівчата йдуть від «Андрія» гуртом; йдуть, весело сміються, співають, — а тут хлопці як вискочать десь з-під тину та як гукнуть: «Пу-гу, козак з лугу!» Дівчата — врозтіч… і заплутаються в тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують… Весело було — скільки тих жартів, сміху!
Також в цей вечір прийнято “Стежки стелити”. З ким хлопець зустрічається (чи хоче зустрічатися) до тієї додому і стежку стелить.
Що ж схоже цього року нічка однозначно буде темною. Видно сама природа сприяє капостям)) Хлопці можуть на здоров’я бешкетувати, а нам дівчатам вдалого ворожіння!!! Смачної всім нам калити й доброї долі!!!
Богач Наталія
