З 1 листопада сім’єю готується таблиця зі скатертиною, яка водночас виконує функцію символічного об’єкту, наприклад страви, фруктів, печива, солодощів, квітів цукрової тростини, напоїв і навіть вина. Обов’язково на стіл виставляються, виготовлені з хліба фігури хреста, коня, східців. Це свого роду принесене подаяння спочилому, що той найбільше полюбляв.
2 листопада в полудень відбувається здійснення ритуалу стрибаючих душ, котрі повинні повернутися назад в пекло. Тому для цього і влаштовують трапези, оскільки мертвим знадобиться багато енергії при поверненні на шляху назад. Тобто таке свято Болівії більш традиційне і здійснюється за великою вірою та радістю людей.
Адже пам’ятають про своїх ближніх, котрі відійшли з цього земного світу і мають потребу аби їх відвідали рідні і близькі люди з якими ті жили завжди поруч, розділяли усі миттєвості життя. Якщо придивимося ближче, то в дечому відзначення усіх святих є спільним з традицією поминання в українців, особливо за вченням церкви щодо 9 –го дня, коли душа людини носиться як птах і спускається з допущення божественної волі на землю до своєї близької родини.
Водночас таку встановлену традицію спостерігаємо в католицизмі. Особливо ж це чітко прослідковуємо в греко-католицькій церкві, що є даниною рідних спочилим на кладовищі, їхнім шануванням пам’яті безпосередньо через молитву за спасіння душ і вічне життя в раю.
Панас Вернигора
