Відповідь на це питання визначила подальший перебіг війни. Рішення повернутися на Філіппіни не лише виконувало обіцянку генерала Дугласа Макартура, але й мало величезне стратегічне значення. Саме тут проходили життєво важливі морські комунікації, що з’єднували Японію з її ресурсними володіннями у Південно-Східній Азії. Захоплення архіпелагу могло фактично перерізати ці шляхи та приректи японську економіку на колапс.
Чому союзники обрали Філіппіни
У липні 1944 року президент США Франклін Делано Рузвельт підтримав позицію Дугласа Макартура щодо необхідності повернення на Філіппіни. Після успішних операцій у Новій Гвінеї американські війська вже знаходилися достатньо близько до архіпелагу, щоб розпочати масштабне вторгнення.
Макартур неодноразово заявляв, що американці повернуться на Філіппіни після поразки 1942 року. Для нього ця кампанія мала не лише військове, а й символічне значення. Водночас стратеги у Вашингтоні розуміли, що контроль над островами дозволить відрізати Японію від нафтових родовищ Індонезії та інших ресурсів Південно-Східної Азії.
У вересні 1944 року союзники почали реалізацію цього плану. Війська Макартура, які просувалися з Нової Гвінеї, захопили острів Моротаї в Молуккському архіпелазі. Одночасно сили адмірала Честер Німіц висадилися на островах Палау. Ці операції створили плацдарми для майбутнього вторгнення на Філіппіни.
Несподівана слабкість японської оборони
Під час розвідки американське командування отримало надзвичайно важливу інформацію. Виявилося, що японські гарнізони на південному острові Мінданао були значно слабшими, ніж очікувалося. Ще більшою несподіванкою стала слабкість оборони острова Лейте.
Спочатку союзники планували наступ через Мінданао, але нові дані дозволили переглянути стратегію. Було вирішено здійснити більш сміливий маневр і завдати удару безпосередньо по Лейте, який розташовувався ближче до центральної частини архіпелагу.
У середині жовтня 1944 року американські війська розпочали підготовчі операції. 17–18 жовтня вони захопили невеликі острови біля входу до затоки Лейте. Через два дні розпочалася головна фаза вторгнення.
20 жовтня на східному узбережжі Лейте висадилися чотири американські дивізії. Саме тоді Макартур виголосив знамениту фразу: «Я повернувся», виконуючи свою обіцянку, дану після відступу з Філіппін у 1942 році.
Операція «Шо-Ґо»: остання надія Японії
Для японського командування висадка на Лейте означала початок вирішальної битви за майбутнє імперії. У відповідь був приведений у дію новий стратегічний план під назвою «Шо-Ґо» («Операція Перемога»).
Його суть полягала у проведенні масштабної комбінованої операції за участю авіації та флоту. Японці сподівалися заманити американські авіаносці в пастку, відвернувши їх від району висадки, а потім знищити транспортні судна та десантні сили. Однак реальність була невтішною для Токіо. На момент початку битви японська авіація на місцевому театрі бойових дій мала лише близько двох сотень літаків. Це було занадто мало для боротьби з переважаючими силами США. Тому японське командування вирішило вдатися до ризикованих і навіть відчайдушних методів.
Народження зброї відчаю: камікадзе
Саме під час битви за Філіппіни світ вперше побачив масове застосування камікадзе. Японські пілоти свідомо спрямовували свої літаки, навантажені бомбами та вибухівкою, на американські кораблі. Ця тактика виникла через катастрофічне становище японської авіації. Досвідчені льотчики були майже повністю втрачені в попередніх кампаніях, а промисловість уже не могла швидко компенсувати втрати.
Японське керівництво сподівалося, що самопожертва пілотів дозволить завдати американському флоту таких втрат, які змусять союзників зупинити наступ. Хоча атаки камікадзе дійсно спричинили значні пошкодження багатьом кораблям, вони не змогли змінити загального співвідношення сил. Натомість ця тактика стала символом відчаю Японії на завершальному етапі війни.
Найбільша морська битва в історії
Для реалізації плану «Шо-Ґо» японський флот розпочав масштабний маневр. З району Сінгапуру бойові кораблі вирушили до затоки Бруней, де були розділені на декілька ударних угруповань.
Основною силою командував віцеадмірал Куріта Такео. Його кораблі повинні були пройти через протоку Сан-Бернардіно між островами Самар і Лусон та атакувати американські сили в затоці Лейте. Інше угруповання під командуванням віцеадмірала Нісімура Тейдзі мало прорватися через протоку Сурігао з півдня.
Водночас віцеадмірал Дзісабуро Одзава отримав завдання діяти як приманка. Його авіаносці повинні були відволікти американські авіаносні з’єднання на північ, відкривши шлях головним ударним силам.
У результаті цих маневрів наприкінці жовтня 1944 року відбулася грандіозна битва в затоці Лейте — найбільша морська битва в історії людства. Вона охопила величезний простір і складалася з кількох окремих боїв, які тривали одночасно.
Визволення Філіппін
Перемога американського флоту біля Лейте стала катастрофою для Японії. Імператорський флот втратив значну частину своїх великих бойових кораблів і фактично перестав існувати як сила, здатна проводити масштабні операції.
Після закріплення на Лейте союзники продовжили наступ по всьому архіпелагу. На початку 1945 року розпочалася висадка на Лусоні — найбільшому острові Філіппін, де знаходилася столиця Маніла.
Бої за Манілу стали одними з найкривавіших у Тихоокеанській війні. Місто зазнало величезних руйнувань, а десятки тисяч мирних жителів загинули під час бойових дій. До літа 1945 року більша частина архіпелагу була звільнена, хоча окремі японські підрозділи продовжували чинити опір до самого завершення війни.
Кампанія на Борнео
Паралельно із визволенням Філіппін союзники проводили операції на Борнео. Цей величезний острів мав стратегічне значення через свої нафтові родовища та зручні морські бази.
У 1945 році австралійські війська за підтримки американського флоту здійснили серію висадок у різних районах Борнео. Було захоплено важливі порти та нафтові об’єкти, що остаточно позбавило Японію доступу до критично необхідних енергетичних ресурсів.
Хоча кампанія на Борнео часто залишається в тіні боїв за Іводзіму та Окінаву, вона відіграла важливу роль у завершенні війни. Захоплення острова ще більше ізолювало японську метрополію та прискорило економічний колапс імперії.
Філіппінська кампанія стала одним із найважливіших етапів Другої світової війни на Тихому океані. Вона продемонструвала повну втрату Японією стратегічної ініціативи та нездатність її флоту й авіації протистояти переважаючій потужності союзників.
Іван Гудзенко
