Передумови битви
На початку XVII століття відносини між королем Карлом I та англійським парламентом дедалі більше загострювалися. Король прагнув керувати державою без істотного втручання парламенту, самостійно встановлював податки та дедалі частіше ігнорував вимоги представницького органу. Це викликало невдоволення як серед політичної еліти, так і серед значної частини населення. Конфлікт поступово вийшов за межі політичних дискусій і влітку 1642 року переріс у відкриту війну.
Після початку бойових дій Карл I вирішив швидко захопити Лондон — політичний і фінансовий центр Англії. Якщо б столиця опинилася під його контролем, парламент, найімовірніше, був би змушений капітулювати, а війна могла завершитися ще до кінця року. Назустріч королівській армії вирушили парламентські війська під командуванням досвідченого воєначальника Роберта Деверо. Обидві армії складалися переважно з новобранців, які лише нещодавно взяли до рук зброю, тому майбутня битва мала стати першим серйозним випробуванням для обох сторін.
Зустріч двох армій
Увечері 22 жовтня 1642 року стало відомо, що дві армії перебувають лише за кілька кілометрів одна від одної на відкритій місцевості між Банбері та Ворвіком. Наступного ранку війська почали займати бойові позиції. Через недостатній досвід солдатів і офіцерів побудова бойових порядків тривала майже весь день. Лише близько другої години пополудні обидві сторони були готові до генерального бою.
Загальна чисельність учасників битви становила приблизно 26 тисяч осіб, що робило її найбільшим військовим зіткненням Англії на той час. Король особисто перебував серед своїх військ, підтримуючи бойовий дух армії, тоді як парламентські сили очолював граф Ессекс, який прагнув будь-якою ціною не допустити просування роялістів до Лондона.
Перебіг битви
Бій розпочався артилерійською перестрілкою. Гармати обох армій відкрили вогонь, однак через невелику дальність і низьку точність тогочасної артилерії цей етап не мав вирішального значення. Після приблизно години обстрілу головну роль у битві взяла на себе кіннота. Правий фланг королівської армії очолював принц Руперт Пфальцький — племінник Карла I, який уже встиг прославитися своєю сміливістю та рішучістю.
Руперт здійснив блискавичну атаку, яка швидко зламала опір парламентської кавалерії. Вершники Ессекса були розсіяні й залишили поле бою. Здавалося, що король ось-ось здобуде переконливу перемогу. Проте принц Руперт припустився стратегічної помилки: замість повернення для підтримки власної піхоти він надто довго переслідував відступаючого противника. Через це центр королівської армії залишився без кавалерійського прикриття.
Скориставшись ситуацією, парламентська піхота перейшла в контратаку. Добре організовані батальйони графа Ессекса почали відтісняти роялістів, поступово вирівнюючи становище на полі бою. Лише повернення принца Руперта перед самим настанням темряви дозволило стабілізувати фронт і не допустити повного розгрому королівських військ. Через сутінки та загальне виснаження сторін битва завершилася без остаточного переможця.
Втрати та підсумки бою
Попри відсутність вирішального результату, битва при Еджхіллі стала надзвичайно кровопролитною. За приблизними оцінками, близько тисячі солдатів загинули, ще приблизно дві тисячі були поранені. Для армій, які лише розпочинали громадянську війну, це були дуже відчутні втрати. Особливо гостро відчувалася нестача досвідчених офіцерів, яких було важко замінити.
Ніч після битви виявилася не менш тяжкою, ніж сам бій. Солдати обох армій залишалися просто неба, страждаючи від сильного холоду та нестачі продовольства. Наступного ранку війська знову вишикувалися в бойові порядки, однак жодна зі сторін уже не мала сил для нового масштабного зіткнення. Командувачі вирішили уникнути повторної битви, і незабаром армії розійшлися.
Зірваний похід на Лондон
25 жовтня Карл I продовжив свій наступ, але замість негайного походу на Лондон вирішив спочатку захопити Банбері, а потім Брентфорд. Ця затримка стала одним із найважливіших стратегічних прорахунків усієї кампанії. Поки король витрачав час на другорядні цілі, граф Ессекс повернувся до столиці та організував її оборону.
Лондонське ополчення швидко поповнило лави парламентської армії, значно збільшивши її чисельність. Уже 13 листопада біля Тернем-Грін Карл I знову зустрівся з військами Ессекса. Цього разу парламентська армія майже вдвічі переважала роялістів. Усвідомлюючи ризик поразки, король відмовився від бою та відступив до Оксфорда, який став головною базою роялістів протягом наступних років.
Битва також продемонструвала сильні й слабкі сторони обох сторін. Королівська кавалерія виявилася надзвичайно ефективною в атаці, однак її недостатня дисципліна неодноразово позбавляла роялістів можливості закріпити успіх. Водночас парламентська піхота показала високу стійкість і здатність діяти організовано навіть після втрати власної кінноти. Саме ці якості згодом стали основою створення Нової армії зразка (New Model Army), яка зрештою принесла парламенту перемогу у війні.
Іван Гудзенко
