У 1355 році Чорний Принц висадився в Бордо, одному з головних англійських опорних пунктів у Гасконі. Звідти він розпочав масштабний рейд через французькі землі. Англійська армія пройшла через Лангедок і досягла Нарбонни, спустошуючи території на своєму шляху. Такі походи мали не лише військове значення: вони завдавали економічних збитків противнику, демонстрували слабкість французької влади на місцях і забезпечували англійському війську здобич.
Кампанія 1355 року
Поки Чорний Принц діяв на півдні, інша англійська армія увійшла до Артуа. Там вона зіткнулася з французькими силами поблизу Ам’єна. Проте великої битви не відбулося. Сторони не змогли або не захотіли вступити у вирішальне зіткнення.
Головна роль у подіях наступного року належала саме Чорному Принцу. Його стратегія ґрунтувалася на швидких рейдах углиб французької території. Англійці не обов’язково прагнули захоплювати великі міста. Натомість вони рухалися швидко, руйнуючи господарську інфраструктуру, захоплюючи здобич і змушуючи французьке командування постійно реагувати на їхні дії.
Новий похід до Пуатьє
У липні 1356 року Едуард Чорний Принц знову виступив із Бордо. Цього разу його військо рушило на північ, до Луари. Під його командуванням перебували англійські війська, а також значні сили з Гасконі. Серед відомих командирів були сер Джон Чандос і Жан III де Грайї, капіталь де Буш.
Армія Чорного Принца налічувала трохи менше ніж 7000 воїнів. Незважаючи на відносно невелику чисельність, Едуард продовжував просуватися французькою територією. Його рейд змусив французького короля Івана II залишити інші військові операції та розпочати переслідування англійців. Іван II на той час намагався придушити виступи, пов’язані з Наваррою, та знищував укріплення противників у Нормандії. Проте загроза, яку створила армія Чорного Принца, змусила його змінити плани.
Армії зустрічаються біля Пуатьє
Перший контакт між англійськими та французькими силами відбувся 17 вересня 1356 року на схід від Пуатьє. Однак сторони не вступили в масштабний бій одразу. 18 вересня було оголошено перемир’я, яке дало англійцям можливість укріпити свої позиції.
Чорний Принц зайняв позицію біля Мопертюї, неподалік Нуайє, на південь від Пуатьє. Місцевість була надзвичайно сприятливою для оборони: зарості та заболочені ділянки оточували місце злиття річок Міоссон і Клен. Це рішення мало вирішальне значення. Англійці отримали можливість змусити французьких лицарів атакувати через складну місцевість, де їхня мобільність була обмежена.
Битва під Пуатьє
19 вересня 1356 року відбулася битва під Пуатьє. Французьке військо мало значну чисельну перевагу, однак його командування не змогло належним чином використати цю перевагу.
Французи розпочали серію атак на англійські позиції. Проте складна місцевість ускладнювала пересування лицарів. Зарості, болота та вузькі проходи порушували бойовий порядок французьких підрозділів. Англійські лучники отримали можливість обстрілювати противника, який наближався до укріплених позицій.
Ситуація нагадувала події Кресі десять років тому. Французькі лицарі знову опинилися перед добре підготовленою англійською обороною. Їхні атаки поступово втрачали організованість, а втрати зростали.
Полон короля Франції
Кульмінацією битви стала остання французька атака. Її особисто очолив король Іван II. Попри хоробрість французького монарха, ситуацію вже було практично неможливо переломити.
Французька армія зазнала поразки, а сам Іван II потрапив у полон разом із тисячами своїх лицарів. Для середньовічної Європи це була надзвичайна подія: англійці не просто розгромили французьке військо, а захопили самого короля Франції. Полон монарха створив для Франції величезну політичну проблему. Королівство залишилося без свого правителя в критичний момент війни, а англійська сторона отримала надзвичайно цінний важіль тиску.
Дорога до Бордо
Після полону Івана II доставили до Бордо. Переміщення короля відбувалося поступово, оскільки англійці повинні були забезпечувати його охорону та контролювати ситуацію на територіях, через які проходив маршрут.
У Бордо Іван II залишався до весни 1357 року. У квітні–травні його перевезли до Англії. Полон французького короля став одним із найважливіших результатів кампанії Чорного Принца. Військова перемога створила умови для переговорів, які згодом привели до серйозних поступок з боку французької корони. Англія отримала можливість вимагати значний викуп за звільнення монарха та домагатися територіальних і політичних переваг.
Чому французи програли?
Поразка під Пуатьє не була наслідком лише чисельної переваги англійців. Важливу роль відіграла тактика. Чорний Принц обрав оборонну позицію на складній місцевості та змусив французів атакувати її.
Англійці використали лучників, які могли завдавати втрат противнику ще до безпосереднього зіткнення. Французька важка кіннота, яка залишалася основою середньовічної військової сили, втратила частину своїх переваг через болотисту та зарослу місцевість.
Не менш важливим був досвід англійського командування. Після Кресі англійці вже добре розуміли, як використовувати оборонні позиції, стрільців та особливості рельєфу. Пуатьє продемонструвало, що уроки попередніх битв були засвоєні. Перемога 1356 року стала одним із найбільших успіхів Англії в першій половині Столітньої війни. Захоплення французького короля мало значно серйозніші наслідки, ніж звичайна військова поразка.
Французька монархія опинилася у важкому становищі. Необхідно було вирішувати питання управління державою, фінансування війни та звільнення Івана II. Англія, своєю чергою, отримала сильні позиції для подальших переговорів. Пуатьє також підтвердило тенденцію, яка проявилася ще при Кресі: англійська армія могла перемагати значно більші французькі сили завдяки дисципліні, тактиці, оборонним позиціям та ефективному використанню лучників.
Іван Гудзенко
