Народився в місті Лісабон у 1195 році. Виходець із шляхетної португальської сім’ї Булоес – нащадків Гофредо ді Буйона (рятівника Єрусалиму і першого християнського правителя). У святому хрещенні був названий Фернандом. Батьки відправили його навчатися в єпископську школу, у якій хлопець не мав жодного бажання навчатися, а мріяв посвятити себе служінню Богу. У п’ятнадцятирічному віці стає послушником – каноніком ордену святого Августина Аврелія.
В сімнадцятирічному віці відбувається його перехід до монастиря Санта-Крус-ді-Коімбра – найбільшого культурного, наукового, літературного центру Португалії. Виявляє навики до вивчення Святого Письма, тлумачення святих отців. У двадцяти чотирирічному віці приймає сан священика. Перед Фернандом відкриваються майбутні перспективи діяльності. В Коімбрі відбулася зустріч з монахами-францисканцями. Францисканців, які жебракували отець Фернанд прийняв у свій монастир. Найбільше враження на отця справило те як ті люди з довгими капюшонами в рясах, підперезані мотузкою змінювали церкву шляхом євангелізації. Їхній спосіб життя і дані обітниці перед Богом сильно вплинули на подальшу діяльність Фернанда.
Фернанд помітив у них простоту, такі приклади як євангельська чистота та добровільна сувора убогість, у них відсутні монастирі та абатства, наявні випадкові житла, а саме головне – не здійснюють атак на церковну інституцію, ієрархію, якій безпосередньо підпорядковуються. До них проявилася найбільша симпатія майбутнього подвижника. Ще більший запал віри відчув священик, коли зустрів тих самих монахів, учнів святого Франциска, котрі прийняли мученицьку смерть при марокканському правителі Абу-Якубі (Мірамоліні) під час навернення сарацинів євангельською проповіддю.
Йому випала неабияка честь супроводжувати останки мучеників разом з принцом дон Педро, братом португальського короля в церкві Санта-Крус, щоби провести їхню канонізацію. Португальський священик усвідомив ціну жертовності п’ятьох італійців – монахів за віру Христову, намагаючись стати одним із них. Звертається з особливим проханням надати таку можливість. За рішенням стояла відмова від багатьох привілеїв, яких має позбутися Фернанд. Фернанд погоджується і приймається до братів-францисканців. При постригу в монахи став називатися Антонієм.
Проповідницьку діяльність розпочинає в Північній Африці, проте через лихоманку змушений був її відмінити. На острові Сицилія був прийнятий до францисканського монастиря. Вів усамітнений спосіб життя неподалік розташованого монастиря Монте Паоло. Займається проповідницькою діяльністю. Керівництво ордену францисканців з його засновником помітило здібності Антонія. Антоній зайнявся викладом лекцій у францисканській школі. Його лекції слухали молоді монахи в таких містах як Болонья, Тулуза, Монпельє. До викладацької додалася ще й адміністративна діяльність. З 1226 році – кустод, а 1227 – провінціал, закріплений за орденом в північній частині Італії.
Останні роки життя проводить в італійському місті Падуя. Саме від цього міста Антонія почали називати Падуанським. Здійснював служіння в монастирі Кампосампєро. У 1231 році під час молитви Антоній Падуанський помер. Поховання відбулося біля монастиря. На могилі Антонія люди отримували зцілення. Наявність чудес задокументована і підтверджена фактами здійснення чудес. Відтоді розпочалося паломництво на могилу святого.
Процес беатифікації у 1232 році здійснив папа Григорій ІХ, а з 1946 року -папа Пій ХІІ оголосив, що віднині Антоній Падуанський є вчитель церкви і удостоюється титулу доктора Євангелії. Нетлінні останки перебувають в падуйській базиліці на честь шанованого святого. Окремий релікварій містить збережений нетлінний язик Падуанського. Спеціальною комісією медиків у 1981 році було підтверджено його нетлінність, оскільки гробницю ніхто не відкривав. Культ святого поширювався і за канонічні межі римо-католицької церкви, наприклад на сучасні території Білорусії, України. Зростала і сама чисельність храмів, які носили назву святого Антонія не тільки тут, а в частинах російських земель.
Літературна спадщина складається з унікальних двох церковних творів: недільних та святкових проповідей. Використовується алегоричний метод тлумачення Біблії. Темою проповідей є покаяння, яке змальовується ним в символічному образі – людина переходить від гріховного світу до нового життя в Ісусі Христі, відкидаючи при цьому той попередній життєвий спосіб, в якому сама перебувала.
Грішне життя – це колесо, з якого необхідно вирватися людині. Саме на гранях цього колеса перебуває той, що кається, щоби в такий спосіб намагатися побачити коло свого життя, помираючи для попереднього, народжуючись в іншому. Новим життям забезпечуються істинні блага, якими людина уподібнюється Спасителеві, серед яких смиренність, убогість, послух, збагачені молитовним спогляданням.
У нове життя входить Слово Боже, молитовні роздуми над Святим Письмом, втілення та передачу Слова для інших, не лише в усній формі проповіді, а зразковим життєвим прикладом. Ті, що приносять істинне покаяння – проповідники людського покаяння та віддалення від гріхів. У цьому на думку святого Антонія і полягає піклування про свого ближнього.
В іконографії його зображують або з книгою, яку тримає в руках або білою лілеєю. А ще існує інша, де Падуанський тримає на руках малого Ісуса Христа.
Пам’ять святого Антонія відзначається католицькою церквою 13 червня. Католики вірять, що цей святий сильно допомагає, наприклад при загублені тієї чи іншої речі, а тому моляться з надією про порятунок. Місто Падуя – духовний францисканський центр, який зосереджує мільйон паломників. Саме сюди приїжджають люди аби віддати шану святим мощам.
Панас Вернигора
