Щоб чіткіше зрозуміти, чим саме відрізняються одні релігії від інших, у релігієзнавстві подається чітка класифікація релігії. Таку класифікацію релігій подає проф. Лубський В.І. за рівнем розвитку релігії:1) Первісні релігії (анімізм, магія, тотемізм, шаманізм фетишизм);
2) Політеїстичні релігії (Ст.Греція, Ст. Рим);
3) Монотеїстичні релігії (світові ) – буддизм, християнство та іслам;
4) Національні релігії — іудаїзм та сикхізм;
5) Синкретичні релігії — бахаїзм, мормони та ін.;
6) Новітні релігії – церква Муна, церква Антихриста, церква Сатани, Товариство Свідомості Крішни, церква Саєнтології.
Сьогодні ми спробуємо з вами зрозуміти, що крім первісних , світових, національних релігій існують досі невідомі наукою новітні релігії. Таким видом новітньої релігії у сучасному світі виступає неоязичництво.
Неоязичництво — нове або реконструйоване давнє язичницьке вчення та духовні практики, тип нових релігійних рухів. Його необхідно відрізняти від не переривних язичницьких традицій на подобі таких як класичний шаманізм. Цей термін безпосередньо вживається послідовниками християнства, хоча самі прибічники цієї течії до цього терміну відносяться з неприязню.
Основною метою неоязичницьких організацій, враховуючи рамки центрального європейського регіону — є відродження давньослов’янських політеїстичних вірувань та етнічної культури. Ідеологи, а також і послідовники міжнаціонального неоязичництва не приховують синкретичний характер свого вчення, хоча зводять їх основи до традицій, які корінням входять в глибоку давнину.
Відомий радянський археолог, антрополог та етнолог Віктор Шнірельман під неоязичництвом розуміє загальнонаціональну релігію, яка створюється штучно місцевою інтелігенцією із фрагментів давніх локальних вірувань та обрядів для того, щоб відродити «національну духовність».
А от релігієзнавець Олексій Гайдуков визначає неоязичниство як сукупність релігійних, пара релігійних і загально – політичних та історико – культурних об’єднань, в тому числі і рухів, які відповідно у своїй діяльності звертаються до дохристиянських вірувань, а також культів, враховуючи також обрядові та магічні практики, в свою чергу займаються їх відродженням.
А білоруський етнолог та релігієзнавець Олександр Гурко вважає, що неоязичництво — це нові релігії , які сконструйовані на основі політеїстичних вірувань з метою пошуку швидше за все етнічної ідентичності або розробки нової ідеологічної системи.
В сучасному неоязичництві виділяють чотири течії, які взаємопроникають:
1) Народно – побутові;
2) Етнічні ;
3) Екологічні;
4) Національні
Вже на у 1980 році в Росії починає сформовуватися неязичницьке вчення, поширюючись майже по всій її території. У 1990 р. настає час швидкого росту груп язичників. В Україні у ХХ ст. було відтворено язичницьку релігію. А тому в Україні неоязичництво представлено перш за все іновірством. Найбільш зосереджені неязичницькі рухи в Скандинавії, Росії, Польщі, Білорусії, Україні, Латвії та Литві, а також в Японії.
Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства
