Початок поклав Протагор своєї знаменитою фразою: «Людина є міра всіх речей». В античному світі природа — це космос, зразок порядку і досконалості, а людина всього лише її частина, елемент, розчинений в загальному єдності. З підходом Протагора світ починає набувати людський вимір. Тепер закони людської природи, а не космічні порядки, стають фундаментом спільного життя людей.
Розбиратися в самій людській природі став уже Сократ. Його всерйоз схвилював девіз: «Пізнай самого себе», написаний на Дельфійському храмі: він cподвигнув Сократа на роздуми і визначив його філософський інтерес — внутрішній світ людини. Сократ заклав основи етики в європейській культурі: життя стало спиратися на такі моральні цінності, як чеснота, чесність і справедливість.
Християнство розгортає ідею внутрішнього світу до вселенських масштабів. Виразним стає протиставлення душі і тіла. У середньовіччі природа втрачає своє значення в очах мислителів, поступаючись дорогу образам іншого, божественного світу. Плоть гріховна і повинна бути переможена, а шлях до порятунку через страждання лежить.
Епоха Відродження переосмислила античні ідеали: мислителі немов би опускаються з небес на землю. Вони повертаються до природи, до античного космосу, але вже через призму християнського світогляду. Матеріальний світ також створений Богом, і це його виправдовує. Більш того, світ стає об’єктом дослідження.
Людина ж в епоху Відродження знаходить нову висоту. Тепер його тіло ж не гріховна, він здатний на все, він індивідуальний і незамінний. Людина стає центром Всесвіту.
Курс на пізнання, взятий на зльоті інтересу до античності, закономірно призводить до епохи раціональності — Нового часу. Здатність мислити покладається вищим початком в людині, завдяки їй можна перемогти пристрасті і діяти розумно. Становлення природничо-наукового підходу формує новий, біологічний і еволюційний спосіб людини.
Пафос розумності, втім, почав зникати під кінець 19 століття, розсипавшись остаточно з Першою світовою війною. Найкраще це розкрив Зигмунд Фрейд в теорії психоаналізу. По Фрейду, розум — це лише тонка плівка над безоднею несвідомого, він не здатний остаточно приборкати тварини пристрасті.
Психоаналіз шукав людину на межі свідомості і несвідомого, екзистенціалізм — в «прикордонних ситуаціях», де людина виявляється перед загрозою своєму житті, структуралісти — на перетині безлічі соціальних структур.
Разом з тим, бурхливий розвиток суміжних наук — психології, етнографії, медицини, соціології, генної інженерії — ставить перед вченими все більше «людських» питань. Головне питання, що наступив століття — що таке свідомість. Чи можна свідоме істота назвати людиною?
Алексей Д
