Одним    із унікальних явищ  у  західно-європейській філософії, поряд з психологією,  культурою ,  що   пов’язане  зі свідомістю людини, в  кінці ХІХ –початку ХХ століття виступає  напрям –  психоаналіз  або  фрейдизм.  Основні  ідеї  та розробка концепцій  психоаналізу  належать   австрійському  вченому, який займався  фундаментальними дослідженнями   в площині  психології  людини – Зигмунду  Фрейду.

Ним було  зроблено  неоцінений  внесок  у розвиток  науки,  яка розглядає  психіку людини, механізми,  а також процеси,  які  насамперед  відбуваються  у ній.  В  одній  із  творчих  праць  психоаналітика, яка  вийшла  у місті  Відень  в 1900 році  під назвою «Тлумачення сновидінь»  досить глибоко  розкриті   базисні філософські   ідеї  психоаналізу.  Фрейд  займається  серйозним дослідженням  психічної  життєдіяльності  людини.

Людське  психічне  життя  розглядає   як  явище, яке має багато рівнів,  де глибинним рівнем  є несвідоме. За визначенням  Фрейда, людина – біологічна  істота,  яка  має прагнення  у задоволенні  своїх  натуральних інстинктів, потягів  як певної  суми енергій.  Зигмунд Фрейд  робить  розмежування  природніх  інстинктів.  Серед них перше місце  відводить сексуальному інстинкту ερός .  Діючу  енергію сексуального  інстинкту називає  libido.  Людину   розуміє   як  замкнуту енергетичну  систему. Енергетична  кількість  людини є постійною величиною.

Фрейд розробив трирівневу  структуру людської  психіки.

Перший рівень  свідомості  є  невід’ємною  частиною  людської  психіки,  що вміщує  біологічні сексуальні  потяги.  «Воно»  насичується  енергією сексуальності,  названою  лібідо.   Інстинкти, які позначені Фрейдом як «Воно»  спрямовують людську поведінку для  отримання  задоволення.   Бо  задоволення і щастя   вважаються  головною метою  в людському житті.

Другий   рівень представляє   раціональну   частину  психіки людини.  Його формування відбувається  завдяки  суспільству  і вимогам, які  висуває перед  людиною.  Тому  «Я»  підпорядкований  принципу реальності.

Тоді  ж як третій  рівень  “Над-Я”  виконує роль носія  стандартів моральності,  судді, критики, цензора, совісті.  Формування такого рівня  у чоловіків спостерігається  у подоланні  сексуального потягу  хлопчика  до матері (ще називається «Едіпів комплекс») і виявленні ворожих почуттів до батька як суперника. А от в жінок  – через  так званий «комплекс Електри»  (сексуальний потяг дівчинки до батька і вороже почуття до матері).

Super – ego підпорядковане   ідеалістичному   принципу.  У тому випадку,  коли  «Я»  приймаючи  рішення здійснює  активність і  узгоджується з «Воно»  в противагу  «Над-Я»,  відчуває на собі  покарання – провину, сором,  докір  совісті.  В тім найголовніший  конфлікт  виникає  між  моральністю  людини та інстинктами.  Тобто  принцип  реальності  «Я» перебуває  у конфлікті  з принципом задоволення «Воно».   Обидва принципи несумісні, адже  індивідуум  постійно перебуває  в напруженому стані,  рятуючись  завдяки  механізмам  – витісненню (переведення у зміст невідомого) та сублімації (різних форм  прояву  енергії  libido).

Енергія  перерозподіляється (сублімування). Відбувається  певна трансформація  енергії  в інші  види діяльності,  властиві  суспільству й людині,  а це  зокрема  і творчість,  і мистецтво,  суспільна та трудова активність. Якщо немає виходу або сублімування  для енергії інстинктів,  то   «Воно»  може  бути витіснене  у сферу несвідомого.  І такі інстинкти в людській психіці є  прихованими.

Осередок  збудження  приводить  систему захисту до  розхитування,  що викликається  неврозами –  нестійкими розладами  нервової діяльності людини. Важкі розлади  стають  причиною психіатричного захворювання –шизофренії  (людська свідомість деформується як і сприйняття реальності).  Перед психоаналітиком  постає  завдання –  пошук інформації  стосовно  основних причин  виникнення  неврозів.

Але  самим важким  при    отриманні  інформації  психоаналітиком  полягає  у проявленні  несвідомого  в свідомості.  З однієї сторони це  відбувається  більш  опосередковано,  під виглядом  помилок,  пам’яті, сновидінь,  тоді ж як з іншої –  завдяки  символам  та їхньому  трактуванню.   Психоаналізом  передбачено отримання інформації  психоаналітиком  у різний спосіб:  за допомогою  гіпнозу,  сновидінь,  асоціацій,  малюнків. Завдяки  психоаналітику  хворий   переживає  на  свідомому рівні  ситуацію, яка може привести  до  стану полегшення.

Отож, розвинуте   вчення  або ж систему  ідей,  методів  розуміння  сновидінь,  несвідомих психічних феноменів,  діагностику та  лікування  душевних захворювань  Зігмунд Фрейд назвав  психоаналізом.  Його  погляди  виходили   за межі  психології  і  розглядаються  як нове  явище  ХХ століття,  яке  має важливе  значення  для філософії та культури  в цілому. Фрейдом  було створено  оригінальну   теорію,  в основу якої  було  покладено  феномен,  не підвладний свідомості.

Свідомістю дослідника  робиться  припущення  щодо несвідомого з накладанням  гіпотетичних  ознак  на  життєву реальність  людини.  Пізніше  через довільність  таких теорій   відбулися  численні модифікації, зроблені  Адлером, Фромом, Хорні, Юнгом  та іншими.  Коли  фрейдистський  біологізм  намагався  зводити  сутність  поведінки людини  до  сексуальних  інстинктів,  у  багатьох  послідовників  Фрейда  виявилося заперечення  щодо  цього , таким чином  це  призвело  до  виникнення  протилежного напряму – неофрейдизму.

Зміст  понять  теорій  фрейдизму  зазнає  змін.  Так наприклад, Адлер, Хорні, Фром  стверджують про  розширення сексуального  до понять біологічне  та соціальне,  а  Карл Юнг  –  поєднання  соціального  з  культурними  чинниками теперішнього й історичного минулого людини.  Психоаналітиків    об’єднує  визнання  понять «несвідомого-свідомого»  та пошуку  співвідношення  між цими  компонентами закономірного розвитку  та функціонування  психіки.

 Богдан  Стрикалюк