Ідеологом і засновником психології як самостійної науки вважають німецького науковця Христіана Вольфа, автора книг про раціональну і експериментальну психологію. У його книгах можна прослідкувати використання терміну «психологія». Сама ж назва зустрічається у грецькій міфології, пов’язана із іменем дівчини Психеї, яку полюбив бог кохання Ерот.
Проте богиня Афродіта була проти поєднання її сина із смертною, бажала їх обох розлучити, випробовувала Психею. У свою чергу Психея проходила безліч випробовувань, які приготувала їй Афродіта, тим самим доказуючи свої прагнення поєднання долі з Еротом. Прагнення Психеї було настільки великим , що справило неабияке враження на богів Олімпу, які вирішили допомогти їй пройти випробування.
Для подолання цих випробувань Ерот звертається до бога Зевса, переконуючи його в перетворенні Психеї на богиню. Хоч цей міф є своїй суті наївним, в тім подає не лише чіткий опис людської любові, а не розірвання єдності двох начал — духовного, що закарбоване в особі Психеї та матеріального, тілесного — через Ерота. Тому поєднання духовного і матеріального начал було покладено в основу матеріалістичної філософії, а також психології стосовно психіки людини як втілення універсального розвитку природи.
Відтак психологія виступає тією наукою, де її об’єктом постають закономірності психіки людини та тварин як особлива вища форма їхньої життєдіяльності. На сьогодні психіку розуміють як таємничий і не пояснювальний феномен, що виник в результаті довгого само організованого процесу природи і як вища форма взаємозв’язку живих істот зі світом предметним, яка у свою чергу виражена через їх здібності втілити свої спонукання на підґрунті інформації про матеріальний світ.
Психіка на людському рівні як виражені вищої ступені організаційного процесу набуває якісного характеру, оскільки біологічна людська природа перетворюється внаслідок соціокультурних факторів, завдяки яким утворюється внутрішній обширний життєдіяльний план — свідомість, а людина у цей момент стає особистістю. Необхідно також враховувати і те, що впродовж століть людська психіка позначалася поняттям «душа», була представлена безтілесною сутністю, так як її історія та доля залежить не настільки від само організаційних процесів натурального буття, живого тіла , а швидше від позаземних начал, надприродних, від не доступних людському розумінню потойбічних сил. Тому уява про психічну сутність покладена в основу усіх світових релігій, християнство також не є виключенням, особливо ж цю ідею підтримують деякі філософські напрямки, в тому числі і сучасна психологія. На думку інших психологічних вчень, психіка вважається вищим продуктом само організаційного процесу природи, виступаючи посередником між суб’єктивним (людським) та об’єктивним (зовнішнім) світами, тим самим забезпечує сильний зліт ефективної діяльності людини по перетворенню навколишнього природного та соціального середовища.
Відповідно фундамент сучасної психології складає історично складена уява у співвідношенні двох світів — психічного та матеріального, співіснуванні душевного та тілесного, суб’єктивного людського та об’єктивного зовнішнього буття. Перше ніж дійти до такої уяви про сутність психічного, людське знання повинно було пройти шлях розвитку , включаючи низку етапів. Також складним та довгим був сам процес становлення психічного знання. Труднощі перш за все пов’язані з самою специфікою сутності психічного, яка у свою чергу породжувала чимало проблем у минулому і тепер в еволюції психології як науки, зокрема це і пояснюється збереженням її політеоретичного характеру площини знання сьогодні. Труднощі розвитку психології як науки пояснюються через особливість сфери психічного, тобто особливим місцем локалізації об’єкту психології.
Фізичні носії психічних функцій об’єкта перебувають не поза нами, а в середині. Вони надійно заховані в черепі та найбільш міцній кістковій структурі людського скелету. Психіка відрізняється такими наступними властивостями: безтілесність, невидимість, нематеріальність. Психічні властивості людини можуть проявлятися у словах, діях, жестах і матеріалізуватись. Починаючи з початку ХХ століття психологія стає самостійною наукою. Вже на рубежі ХХ-ХХІ ст. істотно зростає значущість психології, у зв’язку із її включенням до різних видів практичної діяльності. Звідси ж утворюються різні галузі психології, наприклад такі як військова, педагогічна, управлінська, спортивна, юридична. Крім того своєрідність психологічного об’єкту вплинуло на розвиток великої чисельності наукових шкіл, теорій, які можуть доповнювати один одного або ж йти всупереч.
І. Б.
