Про саме місто знаходимо згадки у Рігведі, Махабхараті, Рамаяні. За індуїстською космологією з Варанасі розпочинається будова Всесвіту. Про те як насправді було ми не знаємо, відомо що це найстаріше місто. Варанасі, на думку індуїстів – це центр Всесвіту. Духовний та енергетичний центр, який об’єднує два світи – живих та спочилих. Людина, яка хоч і не практикувала духовні практики, здатна відчути вплив Варанасі на собі самій. Індійська міологія підтверджує те, що місто допомагає людській душі звільнитись від тіла. Тій людині, якій вдалося померти у цьому місті – дарується звільнення від циклу народження та смерті.
Священна річка Ганг у місті Варанасі, як не дивно це звучатиме, змиває гріхи кожної смертної людини. Вважається, що бог Шива супроводжує спочилі з одного світу в інший. Спостерігається крім того ще одне важливе місце для індуїстів – Сарнатх. Місто є місцем проповіді Будди (Сідхартхи Гаутами). В Сарнатсі виросло дерево із насіння дерева Бодхі, під яким Будда займався медитацією.
Візитною карткою міста є гхати – сходинки, по яким спускаються до священної річки Ганг для омовіння своїх гріхів. Гхати призначаються для ритуалу омовіння тіла спочилої людини з подальшою його кремацією. Дотримання індуїстської традиції є обов’язковим, адже обряд кремації має відбуватися тільки на березі річки Ганг. Використовуються лише природні дорогі дрова для обрядового ритуалу. Цим займаються спеціальні люди з нижчої касти, які виконують брудну роботу, в обов’язки яких входить кремація – спалення тіл спочилих на вогнищі.
Така робота оцінюється в Індії від шістдесяти до вісімдесяти доларів США, спалення на сандаловому дереві обійдеться в сто шістдесят доларів. Тих, що не мають коштів, а це в основному незаміжні дівчата, вагітні жінки, діти не піддаються кремації, прив’язані до кам’яної плити тіла вкидаються з човна прямо в Ганг. До обряду кремації жінки не допускаються, тільки чоловіки (раніше існував обряд саті – спалення вдів, проте 1929 року був відмінений). Тому жінки моляться в храмі окремо від чоловіків. Право проведення ритуалу кремації надається старшому сину спочилого. Чоловіки не плачуть, оскільки вірять в переродження душі, спокійно сконцентровані на молитві.
Місто Варанасі славиться своїми гхатами. Першим таким гхатом є Манікарніка. Цей гхат виконує функцію крематорію. Півтисячі мертвих тіл спалюють просто неба біля берега Гангу. Для кремації використовують натуральні дрова. Із кінців Індії прибуває велика чисельність людей, несучи на бамбукових ношах своїх спочилих. Ними займаються ті, що входять до касти з незвичною назвою «Дом» (недоторкані). Їхня карма полягає у виконанні нечистих робіт — спалення тіл померлих людей.
Не можуть піддавати спаленню садхів – монахів, які ведуть аскетичний спосіб життя, вдаючись до духовних практик, медитацій. Проводячи паралелі між індійськими садхами і християнськими ченцями можна стверджувати, що вони мають дуже багато спільного з ними. Якщо в індуїзмі ченці називаються садхами, то в православ’ї – ченцями, монахами.
Найбільший духовний подвиг в ім’я Бога як в індуїзмі так і християнстві називається аскетизмом (відмова від сім’ї, статевих відносин, людей).
У Варанасі також прослідковується наявність храмів. Один із таких храмів є головним і священним для індуїстів – Каші Вішванатх. Побудований в період правління Акбара Каші, але пізніше його зруйнував правнук Акбара — Аурангзеб, тут було побудовано мусульманську мечеть. 1875 року був відбудований, лише на одну позолоту куполів витратили вісімсот кілограм золота. Святинею храму вважається лінгам Аді Вішвешвара, прикрашений квітами із в’ючною срібною коброю.
Другий храм Кедарешвар присвячений культу бога Шиви, якого ще називають Кедарнатхом (поле, де росте врожай звільнення). Лінгам у храмі поливають водою, щоб не сталася засуха полів, приносять квіти, молоко та масло як догоджання Шиві. Третій храм – Аннапурна Бхавані. Святе місце слугує культом богині Шакті (божественна жіноча енергія). Богиня може бути втіленням двох божеств Калі та Дурги. Шакті представлена такою, що подає їжу, несучи горщик з нею. Четвертий храм пов’язується з культом Дурги.
Дурга – богиня і супутниця життя Шиви, на відміну від храму Шакті, тут вона вшановується як богиня матір у розгніваному вигляді справжнього воїна. Кожна літера назви богині приписує їй якусь магічну силу: літеру «Д» розуміють як відсторонення демонів, «У» — знищення перешкод, «Р» — відвернення хворіб, «Г» — визволення гріхів, «А» — безпристрасність.
Прослідковується особливість культу Дурги: принесення кровавої жертви тварин, людські істоти, тілесна кров. Необхідно зазначити, що червоностіний храм приваблює погляд туристів. Ще називають мавпячим храмом, через велике їх скупчення навколо нього.
Відтак Варанасі є тим місцем, де кожен індуїст вірить, що життя та смерть стануть єдиним цілим, тобто душа може перейти з одного світу в інший – потойбічний.
Богдан Пегас
