Махабхарата –  індійська епічна поема  санскритського написання. Її можна назвати міфічною збіркою, оповіданням, індуїстськими філософськими висновками, а не відгомоном історичних подій. Авторство Махабхарати належить міфічному поету Вьясі.  Вона відома під трьома редакціями, найдавнішу датують чотирьох сотим роком до нашої ери.

У змісті розглядається як між пандавами та кауравами відбувається суперечка за наслідування престолу.  Перша книга  містить розповідь про  синів царя Дхрітараштри та їхню мету – винищення пандавів через підпал палацу,  але останнім вдається уникнути загибелі, рятуючись в лісі.

Друга –  розповідає  про претендування  п’яти синів Панду на прекрасну принцесу Драупаді, руку якої вони завойовують.  Сини Каурави почали завидувати Юдхіштіру,  намагаючись його втягнути у гру в кості, в результаті якої він програє усе, що мав і в тому числі й Драупаді. Дванадцять років Юдхіштіра перебував у вигнанні зі своїми братами.

Третя – описує  пустельне життя братів – вигнанців. Четверта – розповідає про дванадцятирічні походи кауравів і підтримку царя Вірата для того, щоб встановити їхнє царювання. П’ята –  описує підготовку до війни. З шостої по десяту – детальний опис війни, в ході якої залишаються неушкодженими пандави, бог Крішна з колісницею. Одинадцята – містить розповідь оплакування загиблих Дхрітараштрою та вдовами.

Дванадцята – детально описує царські  обов’язки, корисні справи, тощо. Тринадцята – містить детальний припис каст. З XIV – XVIII книги – розповідають про те як Юдхіштіра приносить в жертву свого коня, зрікається престолу, помирає так само як і  сліпий Дхрітараштра.

Богдан Пегас