Безвладна альтернатива.

znachenie-flagov-chorЗагально про анархізм

Автор пропонує побіжно розглянути анархізм (далі просто А.). Із самого початку варто зазначити, що анархія в даному значенні аж ніяк не синонім слова хаос. З давньогрецької даний термін перекладається, як безвладність (ан – без; архе – влада).

«Анархія – мати порядку» – П’єр Прудон.

Існує десятки течій побудови суспільства без держави зокрема та примусу людини людиною взагалі. А. – це радикальна форма егілітаризму[1]. Навіть ведуться дискусії, чи є якась концепція А. чи ні. Проте практично всі анархісти погоджуються із наступними тезисами:1. Державний апарат приносить біди суспільству і є формою примусу.

Приклади: непомірні та необґрунтовані податки; репресивні правоохоронні органи; ієрархія чиновників, що душить ініціативу; провокує та проводить війни і т.д. і т.п.

2. Недержавні організації (громадські організації або ж приватні фірми) достатньо справляються із функціями, що відведені державі.

Приклади: народні дружини можуть замінити поліцію; приватні охоронні фірми – державні військові формування; аналогічно із учбовими закладами та медичними закладами, тюрмами і т.п.

3. І як висновок: якщо держава несе в собі негатив, а її позитивні функції можуть здійснюватися недержавними організаціями, то постає питання про доречність існування державного апарату, як такого.

Варто зазначити, що далеко не всі анархісти погоджуються, що варто зразу ж відмінити державу. Напроти, вони виступають за поступовий демонтаж держапарату із переданням суспільно важливих функцій недержавним структурам. Знову ж Автор повториться: анархісти не за хаос, вони за порядок без держави. Ті ж самі махновці та іспанські анархісти (громадянська війна 1936-1939 рр.) підтримували порядок на підконтрольній їм території. Хоча методи побудови анархічного суспільства в кожного анархіста свої.

Головною проблемою, як на думку Автора, є те, що необхідно дуже розвинене громадянське суспільство та краще розвинуту свідомість у мас народу. Останнє може вважатися непоєднуваними пунктами, так як в колективі людина не рідко де персоналізується, та й загальний рівень інтелекту падає. Тобто, психологія натовпу виключає високу свідомість. Приклади того, що міста в яких влада була відсутня, (наприклад, внаслідок страйку поліції чи відступу під час війни озброєних формувань) поринають в хаос, нам чітко показує, що до такого суспільства людству, ой, як ще далеко. Навіть можна, з великою імовірністю, стверджувати про утопічність А.

Галопом по анархізмах

Тепер Автор хотів би тезисно покритикувати деякі із найбільш поширених безвладних концепцій та наперед вибачається за поверхневість.

А.-капіталізм. Пропонує передачу держфункцій корпораціям. Звісно при цьому не допускається монополія (наприклад, судами займаються декілька, а не одна, компаній) та порушення прав людини. Одним словом не порушуються закони.

Можна тільки пофантазувати, що можуть творити мультинаціональні корпорації, якщо при держконтролі останні порушують трудові і не тільки права людей, співпрацюють із диктаторськими режимами і бандформуваннями[2] … В даному випадку можна стверджувати про встановлення диктатури олігархів, що куди буде гірше, ніж сучасна олігархія.

Далі йдуть агористи. Останні є революціонерами і не визнають парламентських форм боротьби. Вони зосереджуються на економічній боротьбі, розуміючи під цим побудову і створення підприємств, які будуть ігнорувати нав’язані зовні правила, відмовляючись від державного ліцензування та сплати податків (читай – «тіньовий ринок»). І як результат приватна ініціатива може бути достатньою силою, щоб ліквідувати державу.

Дана концепція може призвести  до ще одної масштабної  «великої депресії», яка показала міфічність «невидимої руки ринку» Адама Сміта та те, що воно все регулює.

А.-феміністки, А.-зелені, націонал-А. та інші безвладні концепції, по-суті, відрізняються лише неекономічними питаннями, якщо не сказати, що другорядними. І в даному випадку критика йде вже фемінізму, радикальної лівої політики, націоналізму і так далі відповідно до ідеології.

А.-синдикалізм. Останні акцентують свою увагу, що організація радикальних профсоюзів (синдикати) може створити потенційну силу для соціальних змін в суспільстві, замінюючи державну владу і капіталізм новим суспільством, що базуватиметься на робочому самоуправлінні[3]. При цьому наголошується, що головними принципами, окрім робітничого самоуправління, буде солідарність та пряма дія (всезагальний страйк, саботаж та т.д.).

Не можна виключати того, що може встановитися монополія професійних союзів. До речі, італійські фашисти теж були свого роду синдикалістами, правда вони визнавали доречність сильної держави.

А.-комунізм, вони ж лібертарний комунізм. Основою являється децентралізація, яка означає, що відбудеться заміна централізованої влади на вільну федерацію само управляючих територіальних комун та виробничих союзів. Як комуністи, вони пропонують відмову від товарно-грошових відносин та найманої праці. Як анархісти, вони виступають, що будь-яка держава, навіть робітнича, не зможе передати суспільні блага суспільству. А отже треба зразу ж будувати комуністичне суспільство. В останньому і полягає головна різниця між державними і бездержавними комуністами. До речі комунізм (ідеальний стан суспільства) в марксизмі та К0 існує в бездержавному суспільстві.

Як на думку Автора, в даній концепції дві утопії. З однієї сторони – абсолютна соціальна рівність з доступом всіх до всіх благ, а з іншої – функціональне суспільство без будь-якого примусу. Та і обмеженість ресурсів та перенаселення цьому, аж ніяк не сприяє.

А.-колективізм. Дуже подібні до попередньої ідеології. Основною різницею є те, що колективісти не визнають усуспільнення заробітної плати. Критика практично аналогічна, як і А.-комунізму, так як останній є нащадком А.-колективізму.

Дмитрук Андрій


[1] Егілітаризм – концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями з управління і доступу до матеріальних благ всім його членам.

[2] Детальніше про злочини корпорацій можна почитати в «Чорній книзі корпорацій» Вернера Клауса.

[3] Робоче самоуправління – форма організації трудового процесу при якому трудовий колектив самостійно приймає ключові рішення по роботі підприємства.