Саме тут проходить одна з головних відмінностей між Локком і Гоббсом. Якщо Гоббс ставить на перше місце безпеку та необхідність сильної суверенної влади, то Локк виходить із природних прав людини. Держава для нього не є господарем суспільства. Вона створюється людьми і отримує владу від них для виконання конкретного завдання — захищати їхні фундаментальні права.
Природний стан у філософії Локка
Щоб пояснити походження держави, Локк, як і Гоббс, використовує поняття природного стану. Проте зміст цього поняття у двох філософів суттєво відрізняється. Локків природний стан — це не світ абсолютного хаосу, де кожна людина постійно воює з іншими. Люди в ньому мають свободу та рівність, але їхня поведінка повинна відповідати закону природи.
Згідно з цим законом, ніхто не має права безпідставно завдавати шкоди іншій людині. Людина повинна поважати життя, свободу та майно інших. Отже, природна свобода не означає можливості робити абсолютно все. Людина вільна, але її свобода має моральні та природно-правові межі. Саме тому суспільство не виникає для того, щоб уперше створити правила моралі. Певні правила, за Локком, існують ще до держави.
Життя, свобода і власність як природні права
Центральне місце у філософії Локка займають природні права. До них належать передусім право на життя, свободу та власність. Ці права не дарує держава, монарх чи парламент. Людина володіє ними за самою природою свого існування.
Це принципово важлива ідея. Якщо право на життя існує до держави, держава не може вважатися його джерелом. Вона повинна його захищати. Те саме стосується свободи та власності. Політична влада не створює ці права з нуля, а отримує легітимність завдяки тому, що бере на себе обов’язок їх гарантувати.
Особливе значення Локк надавав приватній власності. Вона для нього була не просто економічною категорією, а важливою складовою природної свободи людини. Захист власності тому стає однією з основних причин створення організованої політичної влади.
Чому люди залишають природний стан
Якщо природний стан у Локка не є постійною війною, виникає закономірне питання: навіщо тоді взагалі створювати державу? Відповідь полягає в недоліках самого природного стану. Навіть якщо люди визнають закон природи, у них немає неупередженого судді, який міг би остаточно вирішити суперечку.
Коли одна людина вважає, що інша порушила її права, виникає проблема. Потерпіла сторона може сама намагатися домогтися справедливості, але людина схильна оцінювати власний конфлікт упереджено. Покарання може виявитися надмірним, а суперечка — перетворитися на тривалу ворожнечу. Тому природний стан має важливий недолік: право існує, але немає достатньо надійного механізму його неупередженого застосування.
Саме ця проблема підштовхує людей до створення політичного суспільства. Вони домовляються передати частину своїх природних повноважень спільній владі, яка повинна встановлювати загальні правила, розглядати конфлікти та забезпечувати відшкодування завданої шкоди.
Суспільний договір як добровільна згода
Для Локка держава виникає через згоду людей. Це одна з найважливіших відмінностей його теорії від традиційних уявлень про необмежене право монарха. Людина не народжується політичним підданим певного правителя лише тому, що народилася на певній території. Легітимна влада повинна мати основу в згоді тих, ким вона управляє.
Суспільний договір тому можна розглядати як домовленість між вільними та рівними людьми про створення спільної політичної влади. Люди погоджуються дотримуватися загальних законів і приймати рішення політичної спільноти, оскільки в результаті отримують більш надійний захист своїх прав.
При цьому вони не передають державі всі свої права. Це принципова відмінність від гоббсівської моделі. За Локком, держава має обмежені повноваження, оскільки її завдання визначене умовами, на яких вона була створена.
Від абсолютної влади до влади, обмеженої законом
Локк відкидає ідею необмеженого політичного панування. Навіть законодавча влада, яка є центральною в політичній системі, не може робити все, що їй заманеться. Її діяльність повинна відповідати природному закону та основній меті політичного суспільства — захисту прав громадян.
Це означає, що влада не може законно використовувати державний механізм для свавільного позбавлення людини життя, свободи чи власності. Сам факт того, що рішення було прийняте владою, ще не робить його справедливим. Для Локка існують вищі принципи, яким повинна відповідати сама політична влада.
Таким чином, у його філософії виникає принцип обмеженого уряду: держава має владу, але ця влада не є необмеженою.
Роль більшості
Створення політичного суспільства неможливе без механізму прийняття колективних рішень. Якщо кожна людина могла б постійно блокувати будь-яке спільне рішення, організоване суспільство фактично не могло б існувати. Тому Локк визнає принцип правління більшості.
Після створення політичного суспільства його члени погоджуються визнавати рішення більшості. Водночас це не означає, що більшість отримує необмежене право робити все, що захоче. Більшість також повинна діяти в межах фундаментальних принципів, заради яких політичне суспільство було створене.
Це важливий момент: демократія для Локка — не просто влада більшості, а влада більшості, обмежена правом і природними правами людини.
Законодавча влада і народ
Локк надає особливого значення законодавчій владі, адже саме вона встановлює загальні правила, за якими живе суспільство. Але законодавчий орган не є самостійним джерелом абсолютної влади. Його повноваження походять від народу.
Саме народ має остаточне право визначати, кому доручити законодавчу функцію. Отже, політична система Локка передбачає певну форму народного суверенітету: влада в кінцевому підсумку походить не від монарха і не від божественного права, а від політичної спільноти.
Водночас народна згода не означає можливості довільно скасувати всі права окремої людини. Закон природи залишається постійним критерієм, за яким можна оцінювати діяльність влади.
Що відбувається, коли правитель порушує договір
Одним із найбільш радикальних висновків Локка є право народу чинити опір владі, яка перетворилася на тиранічну. Якщо уряд створений для захисту прав, але починає систематично їх порушувати, він втрачає підставу вимагати безумовної покори.
У такому випадку народ може змінити або повалити владу. Це не означає, що Локк закликав до постійних повстань. Навпаки, його аргумент полягає в тому, що саме свавілля влади руйнує політичний договір. Правитель, який використовує державу проти прав громадян, фактично порушує умови, на яких ця влада була йому довірена.
Тому право на опір у Локка є своєрідним запобіжником проти тиранії. Влада існує не заради самої себе, а заради суспільства.
Локк і політичний лібералізм
Ідеї Локка стали важливою основою класичного лібералізму. У центрі його політичної системи перебуває індивід, який має права ще до виникнення держави. Держава повинна бути достатньо сильною, щоб захищати ці права, але водночас достатньо обмеженою, щоб сама не перетворитися на загрозу для свободи.
У цьому полягає одна з головних особливостей локківської концепції. Він не протиставляє свободу і державу як абсолютні протилежності. Навпаки, правильно організована держава повинна створювати умови, за яких свобода людини стає захищеною законом.
Цей принцип згодом отримав величезний вплив на розвиток конституціоналізму, ідей прав людини та представницького правління.
Локк і Гоббс: дві різні моделі суспільного договору
Порівняння Локка з Гоббсом дозволяє краще зрозуміти особливості обох концепцій. Для Гоббса природний стан є небезпечним станом конфлікту, тому люди передають величезний обсяг влади суверену заради безпеки. Для Локка природний стан уже містить моральний порядок, оскільки люди підпорядковані закону природи та мають природні права.
Гоббс насамперед запитує: як уникнути хаосу і війни? Локк ставить інше питання: як створити владу, яка захищатиме права, не перетворившись на тиранію? Звідси випливають і різні погляди на межі влади. Гоббс робить акцент на сильному суверені, тоді як Локк — на обмеженому уряді, згоді народу та праві на опір тиранії.
Ідеї Локка виявилися надзвичайно впливовими далеко за межами філософських дискусій XVII століття. Його уявлення про природні права, згоду народу, обмежену владу та право на опір стали важливою частиною інтелектуальної історії ліберальної демократії.
Особливо важливою стала думка, що легітимність влади залежить від її відношення до прав людини. Держава не отримує необмежене право розпоряджатися життям і свободою громадян лише через сам факт свого існування. Влада має певну мету, а її повноваження мають межі.
Саме ця ідея стала одним із фундаментальних принципів конституційної держави: уряд повинен діяти відповідно до закону, а права людини не можуть залежати виключно від волі конкретного правителя.
Іван Гудзенко
