Від ополчення штатів до федеральної армії
Ще до 1807 року американський уряд намагався вирішити проблему внутрішніх повстань за допомогою законів про ополчення. Конституція США надала Конгресу право передбачати виклик ополчення для виконання федеральних законів, придушення повстань і відбиття вторгнень. У 1792 році Конгрес ухвалив відповідний закон, а через три роки його положення були розширені. Президент отримав можливість викликати ополчення штатів у разі повстання, вторгнення або необхідності забезпечити виконання федерального законодавства. Проте тут залишалася принципова проблема: ополчення формувалося і значною мірою контролювалося штатами. У певній кризовій ситуації президенту могло бути недостатньо просто попросити губернатора надати людей. Саме тому у 1807 році з’явилося нове рішення — дозволити використовувати вже не тільки ополчення, а й регулярні федеральні сухопутні та військово-морські сили. Закон був підписаний президентом Томасом Джефферсоном 3 березня 1807 року. Одним із безпосередніх приводів для появи такого механізму стала ситуація навколо Аарона Берра, колишнього віцепрезидента США, якого підозрювали в організації збройної експедиції на західних територіях. Джефферсону був потрібен законний спосіб діяти федеральними силами, не залежачи повністю від готовності штатів мобілізувати власне ополчення.
Що саме може зробити президент
У сучасному вигляді закон передбачає кілька різних ситуацій. В одному випадку штат сам звертається по федеральну допомогу, якщо не може впоратися з повстанням проти власної влади. В іншому президент може застосувати військові сили, коли опір федеральній владі або масштабні заворушення роблять нормальне виконання федеральних законів фактично неможливим. Є також положення, пов’язані із ситуацією, коли певна частина населення позбавляється конституційних прав, а влада штату не здатна або не бажає їх захищати. Чинний розділ 10 Кодексу США прямо поділяє ці повноваження на окремі статті — 251, 252 і 253. Перед застосуванням відповідних повноважень закон також передбачає президентське проголошення із вимогою розійтися для учасників повстання або заворушень.
Чому армія не займається звичайною поліцією
Тут виникає важливе для американської системи права питання. У США існує давній принцип, за яким федеральні військові не повинні просто замінювати поліцію під час звичайних кримінальних або громадських конфліктів. Після Громадянської війни ця межа стала ще важливішою, а у 1878 році Конгрес ухвалив Posse Comitatus Act, який загалом обмежив використання федеральних військових для виконання цивільних законів. Закон про повстання став одним із спеціальних законодавчих механізмів, що дозволяють відійти від цього загального правила у виняткових обставинах. Тому сама наявність Insurrection Act не означає, що президент може наказати армії втручатися в будь-які протести. Йдеться про конкретні ситуації, для яких закон передбачає особливі повноваження.
Закон, якому понад двісті років
За понад два століття американське законодавство змінювалося, а сам механізм неодноразово доповнювався. Особливо важливі зміни відбулися після Громадянської війни, коли федеральна влада отримала додаткові інструменти для боротьби з насильством і захисту громадянських прав. Згодом різні положення були об’єднані в єдину систему, яка сьогодні міститься у статтях 251–255 розділу 10 Кодексу США. У 2016 році нумерацію цих положень змінили: колишні статті 331–335 стали статтями 251–255, при цьому основний зміст відповідних норм було збережено. Таким чином, назва «Закон про повстання 1807 року» дещо спрощує реальну історію. Перед нами не застиглий закон початку XIX століття, а ціла група законодавчих норм, які формувалися в різні періоди американської історії. Але саме закон Джефферсона 1807 року став моментом, коли президент отримав можливість використовувати регулярні федеральні війська, а не лише ополчення штатів.
У чому його головне значення
Закон про повстання показує, наскільки складною є система американського федералізму. У Сполучених Штатах влада розподілена між федеральним урядом і штатами, але під час масштабної кризи цей поділ не завжди легко провести на практиці. Закон створює своєрідний аварійний механізм: якщо звичайні цивільні інституції не справляються із ситуацією, федеральний уряд отримує можливість використати військові сили. Водночас саме ця можливість робить закон одним із найбільш дискусійних інструментів американської виконавчої влади. Його історія — це фактично історія постійного пошуку межі між необхідністю підтримувати порядок і небезпекою надмірного застосування державної сили. Понад двісті років тому Конгрес створив інструмент для надзвичайних обставин, а сьогодні він залишається частиною американського законодавства саме тому, що питання про межі федеральної влади нікуди не зникло.
Іван Гудзенко
