Походження назви «Джанджавід» остаточно не встановлене. Її часто пов’язують з арабськими словами jinnī — «дух» та jawad — «кінь», що приблизно передає образ озброєного вершника. Водночас існують й інші пояснення походження терміна. У сучасній історії Судану слово «Джанджавід» стало насамперед пов’язуватися з арабськими кінними загонами, звинуваченими у масових нападах на цивільне населення.
Витоки ополчень на кордоні Чаду і Судану
Формування Джанджавіду було пов’язане не з однією конкретною подією, а з десятиліттями конфліктів у прикордонному регіоні Судану та Чаду. У 1980-х роках громадянська війна в Чаді перетворила прикордонні території на зону постійної нестабільності. У конфлікт втрутилася Лівія, яка підтримувала різні сили та надавала матеріальну допомогу арабським кочовим групам на сході Чаду.
Водночас суданська влада використовувала арабомовних кочовиків, зокрема представників групи аббала, для протидії вторгненням з території Чаду. Їм надавали зброю та боєприпаси, а їхня мобільність робила такі загони зручними для дій у пустельній та напівпустельній місцевості.
Після припинення лівійської інтервенції в Чаді у 1987 році прикордонне насильство не зникло. У самому Судані тривала громадянська війна, а суперечки між землеробськими та скотарськими громадами через землю, пасовища й воду часто переростали у збройні зіткнення. Протягом 1990-х років окремі озброєні арабські групи поступово зближувалися та сформували основу майбутнього Джанджавіду.
Дарфур перед великою війною
Дарфур історично був регіоном із надзвичайно складним етнічним, соціальним і господарським складом. Тут проживали як осілі землеробські громади, так і кочові та напівкочові скотарі. Земля і вода мали критичне значення для виживання населення, тому посухи, деградація земель та зростання населення посилювали конкуренцію за ресурси.
До соціально-економічних проблем додавалося політичне невдоволення. Частина населення Дарфуру вважала, що центральний уряд у Хартумі приділяє регіону недостатньо уваги та нерівномірно розподіляє державні ресурси. Повстанські рухи почали вимагати політичних і економічних змін.
У 2002–2003 роках ситуація різко загострилася. Дві найвідоміші повстанські організації — Армія визволення Судану та Рух за справедливість і рівність — почали атакувати урядові об’єкти. Влада відповіла масштабною військовою операцією.
Початок кампанії Джанджавіду
У квітні 2003 року повстанці здійснили сміливий напад на авіабазу в Аль-Фаширі. Вони знищили літаки та захопили полонених, завдавши серйозного психологічного удару уряду Судану. Для влади стало очевидним, що регулярна армія не може швидко придушити повстання. У відповідь уряд активніше почав використовувати арабські ополчення. Саме в цей період різні озброєні групи дедалі частіше стали об’єднувати під назвою «Джанджавід». Їм надавали зброю, боєприпаси та засоби зв’язку, а їхні дії координувалися з урядовими військовими структурами.
Так виникла особливо небезпечна модель ведення війни. Регулярні сили Судану забезпечували важке озброєння та авіаційну підтримку, тоді як мобільні кінні загони могли швидко атакувати віддалені поселення та відступати до того, як противник встигав організувати ефективну оборону.
Напади на цивільне населення
Кампанія в Дарфурі супроводжувалася масовими злочинами проти цивільного населення. Напади часто починалися з повітряних ударів по населених пунктах. Після цього до поселень прибували озброєні загони, які вбивали мирних жителів, здійснювали сексуальне насильство, викрадали людей і знищували майно.
Особливо сильно постраждали представники народів фур, масалітів і загава. Будинки спалювали, запаси продовольства знищували, поля спустошували, а джерела води могли навмисно робити непридатними для використання. Такі дії мали наслідком не просто військові втрати, а масштабне переміщення населення.
Знищення сіл і засобів існування змушувало людей залишати свої домівки. Сотні тисяч мешканців Дарфуру загинули внаслідок бойових дій, нападів, голоду та хвороб, а мільйони стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені шукати притулку за межами регіону.
Міжнародна реакція
Події в Дарфурі викликали різку міжнародну реакцію. У 2004 році державний секретар США Колін Пауелл назвав кампанію в Дарфурі геноцидом. Уряди різних країн та міжнародні організації вимагали припинення насильства й захисту цивільного населення.
Водночас уряд президента Омара аль-Башира заперечував прямий зв’язок із Джанджавідом. Це стало одним із найбільш суперечливих питань конфлікту. Міжнародні спостерігачі та правозахисні організації, навпаки, документували тісну взаємодію між урядовими силами та ополченнями.
У 2004 році Африканський Союз направив до Дарфуру миротворчий контингент. Проте приблизно 7000 військовослужбовців було недостатньо для контролю величезної території та припинення нападів. У 2008 році миротворчу присутність було посилено спільною операцією Африканського Союзу та ООН. Збільшення чисельності міжнародних сил до понад 22 тисяч допомогло зменшити масштаби активності Джанджавіду, хоча повністю конфлікт не припинився.
Від Джанджавіду до Сил швидкої підтримки
Історія Джанджавіду не завершилася разом із найбільш інтенсивною фазою війни в Дарфурі. Частину колишніх бійців поступово включали до інших суданських сил безпеки. У 2013 році уряд Омара аль-Башира офіційно створив Сили швидкої підтримки — RSF, спираючись, зокрема, на одну з фракцій колишнього Джанджавіду.
Її очолив Мохамед Хамдан Дагало, відомий як Хемедті. Спочатку RSF підпорядковувалися Національній службі розвідки та безпеки Судану. Згодом організація перетворилася на самостійну та надзвичайно впливову воєнізовану силу.
Це стало важливим прикладом того, як державна влада може інтегрувати нерегулярні збройні формування у власну систему безпеки. Така політика дозволяла уряду використовувати мобільні сили, не обмежуючись можливостями регулярної армії. Водночас вона створювала новий центр військової та політичної сили, який згодом став конкурентом самій державній армії.
Повалення Башира і новий конфлікт
У 2019 році Сили швидкої підтримки разом із Збройними силами Судану взяли участь у поваленні Омара аль-Башира. Проте союз виявився тимчасовим. Між двома силовими структурами виникло суперництво за політичний вплив і контроль над майбутнім держави.
Одним із найбільш спірних питань стала інтеграція RSF до регулярних Збройних сил Судану. Сторони по-різному бачили терміни та умови такого об’єднання. Напруження поступово переросло у відкриту війну.
У квітні 2023 року між RSF і Збройними силами Судану почалися масштабні бойові дії. Таким чином, історія Джанджавіду виявилася безпосередньо пов’язаною з одним із найтяжчих сучасних конфліктів Судану.
Іван Гудзенко
