Чому підрахувати загиблих так складно
На відміну від коротких воєн, де втрати можна приблизно підрахувати за офіційними списками військовослужбовців і цивільних, Ірано-іракський конфлікт був надзвичайно тривалим і масштабним. Обидві країни фактично перевели свої суспільства на воєнні рейки. До армій та воєнізованих формувань залучали величезну кількість людей, а бойові дії проходили на різних фронтах — від пустельних районів на кордоні до міст, нафтових терміналів і Перської затоки. Значна частина загиблих припадала на великі наступальні операції, де підрозділи могли за короткий час втрачати тисячі бійців. Інша проблема — доля зниклих безвісти. Після закінчення війни Іран та Ірак ще роками проводили пошуки останків загиблих і обмінювалися інформацією про військовополонених. Тому цифри, які наводилися в різні періоди, могли суттєво відрізнятися. Додаткову складність створює питання цивільних жертв. Люди гинули не тільки безпосередньо на фронті, а й під час ракетних ударів по містах, авіанальотів, хімічних атак та інших операцій.
Іран зазнав найбільших військових втрат
Хоча обидві держави зазнали величезних втрат, Іран, за більшістю оцінок, втратив більше військовослужбовців. Після початкового іракського вторгнення у 1980 році Іран поступово перейшов від оборони до наступу. Після звільнення Хорремшехра в 1982 році іранське керівництво вирішило продовжувати війну вже на території Іраку. Наступні роки характеризувалися великими піхотними атаками, під час яких іранські війська намагалися прорвати добре укріплені позиції противника. У таких операціях брали участь регулярні військові, Корпус вартових Ісламської революції та добровольчі формування. Частина добровольців мала недостатню військову підготовку, що робило масштабні атаки особливо небезпечними. Ірак мав перевагу у важкому озброєнні, артилерії та авіації й міг завдавати великих втрат наступаючій піхоті. Водночас Іран мав значний людський ресурс і був готовий проводити нові мобілізації. У результаті війна поступово перетворилася на виснажливе протистояння, де величезні людські втрати не гарантували значних територіальних здобутків.
Втрати Іраку
Ірак також заплатив надзвичайно високу ціну. Іракські війська зазнавали значних втрат під час іранських наступів, особливо в районах поблизу Басри та на південному фронті. Проте Багдад мав можливість компенсувати частину втрат завдяки мобілізації та значній зовнішній підтримці. Ірак отримував фінансові ресурси від арабських держав Перської затоки, а також значні обсяги військового обладнання з-за кордону. Це дозволило Саддаму Хусейну продовжувати війну навіть після того, як початковий наступ Іраку провалився. Водночас Ірак дедалі більше покладався на артилерію, бронетехніку та авіацію, намагаючись компенсувати масштаб іранських людських ресурсів. Наприкінці війни іракська армія знову перейшла до масштабних наступальних операцій і змогла повернути Фау та інші стратегічні райони. Проте військові успіхи 1988 року не могли компенсувати економічне та демографічне виснаження країни.
Цивільне населення опинилося під ударом
Особливістю Ірано-іракської війни стало те, що цивільні дедалі частіше ставали безпосередніми жертвами бойових дій. Іран та Ірак використовували авіацію та ракети для ударів по містах, намагаючись не лише знищити військові об’єкти, а й чинити психологічний тиск на населення. Великі міста опинялися під загрозою ракетних атак, а люди змушені були залишати свої домівки або проводити багато часу в укриттях. Особливо постраждали населені пункти поблизу фронту та нафтових районів. Руйнувалися житлові будинки, підприємства, дороги та об’єкти енергетики. Війна також спричинила масштабне переміщення населення. Люди залишали небезпечні райони, переселялися в інші частини країни або ставали біженцями. Тому реальна гуманітарна ціна конфлікту була значно більшою за кількість безпосередньо загиблих на полі бою.
Хімічна зброя та жертви Халабджі
Однією з найтрагічніших сторінок війни стало використання хімічної зброї. Іракські сили застосовували її проти іранських військових, особливо в ситуаціях, коли звичайні засоби ведення війни не дозволяли зупинити наступ. Але найбільш відомим став випадок Халабджі в березні 1988 року. Після того як іранські сили та курдські загони захопили місто, іракські війська здійснили хімічну атаку. Загинули тисячі мирних мешканців. Халабджа стала символом застосування хімічної зброї проти цивільного населення та одним із найстрашніших епізодів усієї війни. Люди гинули безпосередньо під час атаки, а ті, хто вижив, у багатьох випадках отримали важкі ураження здоров’я. Наслідки хімічного впливу позначалися на постраждалих роками. Трагедія Халабджі також стала частиною ширшої кампанії іракської влади проти курдського населення на півночі країни.
Кампанія Анфаль
У 1988 році іракський уряд провів серію військових операцій проти курдів, відомих під назвою Анфаль. Кампанія була спрямована проти курдського руху, який активно виступав проти режиму Саддама Хусейна та в різні періоди співпрацював з Іраном. Іракські сили проводили масштабні операції в курдських районах, руйнували поселення, депортували населення та здійснювали масові вбивства. За оцінками, під час кампанії Анфаль могли загинути від 50 до 100 тисяч курдів. Частина людей була страчена, частина загинула внаслідок військових операцій або хімічних атак, а тисячі інших були насильно переміщені. Халабджа стала найвідомішим епізодом цієї трагедії, але сама кампанія була значно масштабнішою. Анфаль залишила глибоку травму в курдському суспільстві та стала одним із найбільш тяжких злочинів режиму Саддама Хусейна.
Війна, яка виснажила ціле покоління
Масштаб людських втрат Ірано-іракської війни важко усвідомити лише через статистику. Протягом восьми років фактично ціле покоління молодих чоловіків обох країн було залучене до армії або воєнізованих формувань. Багато з них загинули або повернулися додому пораненими. Для родин війна означала втрату синів, братів і батьків, а для суспільства — величезну кількість людей з інвалідністю та психологічними травмами. Наслідки не зникли після припинення вогню у 1988 році. Мінні поля залишалися небезпечними ще багато років, зруйнована інфраструктура потребувала відновлення, а тисячі родин продовжували шукати інформацію про зниклих безвісти.
Втрати, які змінили обидві держави
Ірано-іракська війна завершилася без однозначного переможця, але її людська ціна була величезною. Загальна кількість жертв залишається предметом дискусій, а оцінки суттєво різняться. Проте навіть найобережніші підрахунки показують масштаб катастрофи: сотні тисяч загиблих, величезна кількість поранених, мільйони людей, чиє життя було зруйноване війною. Особливо трагічною була доля цивільних, які опинилися між військовими операціями, ракетними ударами та хімічною зброєю. Для Ірану та Іраку війна стала не просто військовим конфліктом, а подією, що визначила політику, економіку та суспільне життя на десятиліття вперед. Її наслідки проявилися і в подальших конфліктах регіону: економічне виснаження Іраку стало одним із факторів, що передували вторгненню до Кувейту в 1990 році, а досвід війни значною мірою сформував військову та безпекову політику Ірану. Точну цифру загиблих, можливо, ніколи не вдасться встановити, але масштаб людської трагедії Ірано-іракської війни від цього не стає меншим.
Іван Гудзенко
