Цей дипломатичний конфлікт демонстрував хиткість попередніх угод між Францією та Росією, укладених після Тільзітського миру та підтверджених на Ерфуртському конгресі. Фактично, обидві сторони дедалі більше сприймали ці домовленості як тимчасове перемир’я, а не як довгостроковий союз.
Переговори та позиція Росії
Переговорний процес, що розпочався в серпні 1809 року, проходив повільно і напружено. Австрія, незважаючи на військові невдачі, розраховувала на підтримку Росії, однак ці очікування не виправдалися. Коли Наполеон запропонував Олександру частину Галичини та гарантії щодо польського питання, російський імператор фактично відмовився від подальшої підтримки Австрії. Це рішення мало вирішальне значення: Австрія опинилася в дипломатичній ізоляції. Відмова Росії продовжувати війну на боці Відня означала неминучість укладення миру на умовах Франції.
Умови Шенбруннського договору
14 жовтня 1809 року у віденському палаці Шенбрунн було підписано мирний договір, який увійшов в історію як Віденський або Шенбруннський мир. Його умови стали важким ударом для Австрійської імперії. За цим договором Франц II змушений був поступитися значними територіями. Іннвіртель і Зальцбург передавалися Баварії, тоді як стратегічно важливі райони Адріатичного узбережжя — Істрія, Трієст, Фіуме та частини Хорватії — переходили під контроль Наполеона. Це означало втрату Австрією виходу до моря.
Особливо важливим було перерозподілення польських земель. Західна Галичина, включно з такими містами, як Краків і Люблін, відійшла до Варшавського герцогства, тоді як східна частина — Тарнопольський край була передана Російській імперії.
Соціально-економічні наслідки
Втрати Австрії були не лише територіальними, а й демографічними та економічними. Імперія втратила близько 3,5 мільйона підданих, що суттєво послабило її людський ресурс. Додатково було накладено контрибуцію в розмірі 85 мільйонів франків — величезну суму для того часу.
Ще одним важливим пунктом стало обмеження австрійської армії до 150 тисяч осіб. Це позбавляло Відень можливості швидко відновити військову силу та вести активну зовнішню політику.
Віденський мир 1809 року став переломним моментом у розвитку європейської політики початку XIX століття. Хоча ця війна не була найкатастрофічнішою для Австрії у військовому сенсі, її дипломатичні наслідки виявилися надзвичайно тяжкими.
Договір посилив позиції Франції в Центральній Європі та тимчасово закріпив гегемонію Наполеона. Водночас він поглибив недовіру між Францією та Росією, що згодом призвело до нового великого конфлікту — війни 1812 року.
Іван Гудзенко
