Так розпочалася Вальхеренська експедиція — одна з найбільш невдалих військових операцій Великої Британії у період наполеонівських воєн.
Найбільша британська експедиція початку XIX століття
28 липня 1809 року британська армія вирушила до естуарію Шельди. Масштаби операції вражали сучасників. До складу експедиційних сил входили понад 39 тисяч солдатів, а супроводжував їх величезний флот: 35 лінійних кораблів, 23 фрегати та близько 350 транспортних суден. Для британської армії того часу це була одна з найбільших десантних операцій в історії.
Командування отримав Джон Пітт, 2-й граф Чатем, брат знаменитого прем’єра Вільяма Пітта Молодшого. Проте вже з перших днів кампанії стало зрозуміло, що командувач не здатний діяти швидко та рішуче. Успіх експедиції залежав від стрімкого наступу на Антверпен, який у той момент був недостатньо захищений. Французькі сили ще не встигли належним чином організувати оборону, і британці мали реальний шанс захопити місто.
Однак Чатем вирішив зосередитися на облозі острова Валхерен та міста Флашинг. Ця затримка виявилася фатальною.
Втрачені дні та французька реакція
Поки британці витрачали час на локальні операції, французьке командування швидко усвідомило небезпеку. Наполеон, який перебував далеко від театру бойових дій, негайно наказав перекинути підкріплення до Антверпена. Французи почали укріплювати оборону міста та готуватися до можливого наступу.
16 серпня британські війська все ж захопили Флашинг. Але до цього моменту стратегічна ініціатива вже була втрачена. Замість блискавичного удару кампанія перетворилася на затяжну та безцільну окупацію островів у гирлі Шельди.
Британські офіцери дедалі більше критикували свого командувача за нерішучість. У військових колах Лондона почали говорити, що шанс на взяття Антверпена був змарнований через помилки керівництва. Історики пізніше неодноразово зазначали, що саме повільність Чатема стала головною причиною провалу всієї експедиції.
Невидимий ворог: «вальхеренська лихоманка»
Проте справжнім ворогом британської армії стала не французька артилерія, а хвороби. Болота та вологий клімат Валхерена були ідеальним середовищем для поширення малярії, тифу та інших інфекцій. Солдати, які місяцями перебували серед заболочених територій, почали масово хворіти.
Так звана «вальхеренська лихоманка» швидко охопила табори британської армії. Вже на початку вересня ситуація стала катастрофічною: майже 11 тисяч військових були непридатні до служби через хвороби. Шпиталі переповнилися, а смертність стрімко зростала.
Багато солдатів помирали не одразу. Наслідки тропічних захворювань переслідували ветеранів експедиції ще роками після повернення до Англії. Частина військових так і не змогла повністю відновити здоров’я.
Саме епідемія остаточно зруйнувала британські плани. Армія втрачала боєздатність буквально щодня.
Провал кампанії та евакуація
На початку вересня британське командування усвідомило безперспективність операції. Половину війська поспіхом евакуювали до Англії. Решта залишалася гарнізоном на Валхерені ще кілька місяців, хоча жодного стратегічного сенсу в цьому вже не було.
У грудні 1809 року британці остаточно залишили острів. Експедиція завершилася повним провалом. Із понад чотирьох тисяч загиблих лише 106 осіб полягли безпосередньо в бою. Усі інші стали жертвами хвороб.
Для Британії це стало серйозним політичним ударом. У парламенті почалося розслідування причин катастрофи. Граф Чатем зазнав нищівної критики, а Вальхеренська експедиція перетворилася на символ некомпетентного військового керівництва.
Попри військовий провал, кампанія 1809 року мала важливі наслідки. Вона продемонструвала, наскільки небезпечними можуть бути логістичні помилки та недооцінка кліматичних умов. Для британської армії це стало уроком, який пізніше враховували під час нових експедицій у різних частинах світу.
Вальхеренська катастрофа також показала силу французької системи мобілізації. Навіть за умов несподіваного вторгнення Наполеон зміг швидко стабілізувати ситуацію та захистити стратегічно важливий Антверпен.
Іван Гудзенко
