Спочатку кампанія розвивалася для Австрії досить успішно. Ерцгерцог Іоанн, молодший брат імператора Франца І, діяв енергійно й рішуче. Йому протистояли сили віцекороля Італії Ежена де Богарне — пасинка Наполеона, який командував французькою Італійською армією. Хоча Ежен мав політичний статус і довіру імператора, його військовий досвід поступався досвіду австрійських командирів.
Перемога на Тальяменто
16 квітня 1809 року австрійці завдали французам серйозної поразки на річці Тальяменто. Ерцгерцог Іоанн зміг змусити війська Ежена відступити до Адідже. Для Австрії ця перемога мала велике моральне значення. Після попередніх невдач у війнах із Наполеоном будь-який успіх проти французької армії сприймався як доказ того, що імперія Габсбургів усе ще здатна боротися з найсильнішою військовою машиною Європи.
Однак стратегічна ситуація швидко змінилася. Поки Іоанн переслідував французів в Італії, на півночі Наполеон розгромив австрійські сили у битвах під Ландсгутом та Екмюлем. Ці поразки створили загрозу для всієї австрійської армії. Ерцгерцог Іоанн ризикував опинитися відрізаним від основних сил імперії.
Саме тому австрійський командувач був змушений припинити наступ і почати відступ. Це рішення було продиктоване не поразкою на полі бою, а загальною стратегічною кризою Австрії.
Відступ через Альпи
Відступ ерцгерцога Іоанна став однією з найважчих операцій кампанії 1809 року. Його війська були розкидані на великій території, а французи поступово відновлювали ініціативу. Австрійська армія відходила через Каринтію та Штирію до Угорщини, долаючи складні гірські маршрути та нестачу постачання.
Попри труднощі, Іоанн намагався зберегти боєздатність армії. Він уникав великої генеральної битви, розуміючи, що втрата армії на південному фронті остаточно відкриє французам шлях до внутрішніх районів імперії. Водночас Ежен де Богарне намагався не дозволити австрійцям спокійно відійти та постійно тиснув на їхній ар’єргард.
1 червня 1809 року ерцгерцог Іоанн прибув до Керменда на верхній течії Рааба. Австрійці сподівалися закріпитися на новій лінії оборони та дочекатися координації з головною армією ерцгерцога Карла.
Поразка під Раабом
14 червня 1809 року біля Рааба, сучасного угорського міста Дьєр, відбулася велика битва між силами Ежена де Богарне та армією ерцгерцога Іоанна. Австрійці зайняли оборонні позиції, однак французькі війська діяли більш організовано та впевнено.
Битва під Раабом показала, що французька армія, навіть після початкових невдач, зберігала високу мобільність та перевагу в координації. Ежен, який на початку кампанії припускався помилок, тепер діяв значно професійніше. Австрійці зазнали поразки й були змушені продовжити відступ.
Наступного дня ерцгерцог Іоанн переправився через Дунай. Його метою було з’єднання з головними силами Австрії перед вирішальною битвою з Наполеоном. Проте затримки у русі та складна ситуація на фронтах не дозволили йому вчасно приєднатися до ерцгерцога Карла.
23 червня Іоанн досяг Братислави, але запізнився. Його армія не встигла повною мірою взяти участь у майбутній битві під Ваграмом — одній із наймасштабніших битв наполеонівської епохи. Відсутність значної частини австрійських сил стала серйозною проблемою для Габсбургів.
Бої у Штирії та Хорватії
Поки головні сили Іоанна відступали до Угорщини, на далекому заході тривали бойові дії у Штирії та Хорватії. Тут австрійськими силами командував Ігнац Дьюлаї. Йому протистояв французький маршал Огюст Мармон — один із досвідчених полководців Наполеона.
Мармон проводив активний наступ із території Хорватії та вже до 3 червня увійшов до Лайбаху, сучасної Любляни. Французький маршал прагнув не лише витіснити австрійців, а й забезпечити контроль над важливими шляхами через Балкани та Альпи.
Навколо Граца австрійці ще певний час маневрували, намагаючись уникнути повного розгрому. Проте загальна ситуація дедалі більше складалася на користь французів. Після перемог Наполеона в центральній Європі австрійські сили на периферійних фронтах уже не могли суттєво змінити перебіг війни.
Значення південної кампанії
Південний фронт війни 1809 року часто залишається в тіні великих битв під Асперн-Есслінгом чи Ваграмом. Однак саме тут проявилися важливі риси наполеонівських війн: висока мобільність армій, залежність локальних перемог від загальної стратегічної ситуації та величезне значення комунікацій.
Ерцгерцог Іоанн показав себе здібним командувачем, який у складних умовах зумів зберегти свою армію від катастрофи. Водночас кампанія продемонструвала силу французької військової системи. Навіть після невдач французи швидко відновлювали ініціативу, змушуючи супротивника до постійного відступу.
Іван Гудзенко
