Втім, династичний конфлікт став лише прелюдією до більш масштабного втручання. У Байонні Наполеон Бонапарт змусив обох монархів відмовитися від престолу й передати владу своєму братові Жозефу Бонапарту. Це рішення не лише підірвало легітимність нової влади, але й викликало хвилю народного спротиву.
Повстання та початок війни на півострові
2 травня 1808 року в Мадриді спалахнуло повстання, яке стало сигналом до загальнонаціонального опору. Французьке панування було сприйняте як окупація, а новий режим — як нав’язаний ззовні. У різних регіонах Іспанії виникли осередки збройного спротиву, які швидко переросли у повномасштабну війну. Цей конфлікт, відомий як війна на Піренейському півострові, мав принципово новий характер. На відміну від попередніх кампаній Наполеона, тут він зіткнувся не лише з регулярними арміями, а й з масовим партизанським рухом. Французькі сили змушені були розосереджуватися, що послаблювало їхню стратегічну ефективність.
Британське втручання та кампанія Джона Мура
Важливим фактором стала участь Великої Британії. Британські війська під командуванням Артур Веллслі, майбутнього герцога Веллінгтона, поступово зміцнювали свої позиції на півострові. Однак на початковому етапі головну роль відіграв корпус Джон Мур.
У листопаді 1808 року Наполеон особисто прибув до Іспанії та очолив 70-тисячну армію. Йому протистояло близько 20 тисяч британців. Мур, прагнучи підтримати іспанський спротив, здійснив ризикований маневр, атакувавши комунікації французів. Проте швидка концентрація сил противника змусила його розпочати відступ до Ла-Коруньї.
Переслідуваний корпусом маршала Сульта, Мур організував оборону й 16 січня 1809 року відбив французьку атаку. Хоча британці змогли евакуюватися, сам генерал загинув у бою. Цей епізод став символом героїзму, але також продемонстрував складність війни проти Наполеона в Іспанії.
Ерфуртський конгрес і дипломатичні маневри
Паралельно з військовими подіями Наполеон намагався стабілізувати ситуацію в Європі дипломатичними засобами. Війна в Іспанії значно послаблювала його позиції, змушуючи шукати підтримки з боку Росії. У вересні 1808 року він зустрівся з Олександром I в Ерфурті.
Ерфуртський конгрес мав на меті зміцнення союзу, укладеного після Тільзітських договорів. Наполеон пішов на певні поступки, але вони не переконали російського імператора. Олександр відмовився активно підтримувати Францію у можливому конфлікті з Австрією.
Попри це, 12 жовтня було підписано угоду, яка формально підтверджувала союз. Це дозволило Наполеону тимчасово зосередитися на іспанській кампанії, залишивши в Німеччині лише обмежені сили під командуванням маршала Даву.
Стратегічні наслідки та значення війни
Війна на Піренейському півострові стала одним із перших серйозних викликів для наполеонівської імперії. Вона показала обмеженість військової сили в умовах народного спротиву та складність утримання окупованих територій.
Коротке перебування Наполеона в Іспанії дало йому уявлення про масштаби проблеми, але він недооцінив її довгострокові наслідки. Війна затягнулася, виснажуючи ресурси Франції та відкриваючи нові можливості для її противників.
Ерфуртський конгрес, у свою чергу, продемонстрував хиткість дипломатичних союзів Наполеона. Формально збережений союз із Росією не забезпечив реальної підтримки, що згодом відіграло ключову роль у подальших подіях європейської історії.
Іван Гудзенко
