Невдовзі Швеція уклала угоду з Францією, формально приєднавшись до Континентальної системи — економічної блокади Великої Британії, яку проводив Наполеон I Бонапарт. Однак цей союз був радше дипломатичним жестом, ніж реальним політичним підпорядкуванням.
Особливої ваги набуло обрання французького маршала Жан-Батиста Бернадота спадкоємцем шведського престолу. Попри формальну лояльність до Франції, він швидко продемонстрував незалежність, фактично дистанціюючись від політики Наполеона.
Напруження між Францією та Росією
На початку 1810 року франко-російські відносини почали стрімко погіршуватися. Одним із символічних, але важливих факторів стало одруження Наполеона з австрійською ерцгерцогинею Марією-Луїзою. Це рішення було сприйняте російським імператором Олександр I як дипломатичний виклик і свідчення зближення Франції з Австрією.
Водночас економічна політика Наполеона викликала дедалі більше невдоволення. Континентальна система, яка мала на меті ізолювати Британію, завдавала значних збитків російській економіці. У відповідь Олександр I видав указ наприкінці 1810 року, що фактично порушував правила блокади: російські порти відкривалися для нейтральних суден і британських товарів, а імпорт французької продукції обмежувався.
Додатковим фактором загострення стала анексія Ольденбурга Францією — території, пов’язаної з російською династією. Це рішення остаточно підірвало довіру між двома імперіями.
Військові приготування та стратегічні розрахунки
До 1811 року конфлікт між Францією та Росією набув незворотного характеру. Наполеон почав активно готуватися до масштабної кампанії. Його сили на сході поки що були обмеженими — близько 95 тисяч солдатів, включаючи війська Варшавського герцогства та гарнізони в Німеччині.
Натомість Росія могла мобілізувати значно більші сили — до 240 тисяч військових. Олександр I розглядав можливість наступу на захід за підтримки польських і прусських сил. Проте цей план зазнав краху: поляки не підтримали російського імператора, оскільки пов’язували свої надії на відновлення державності саме з Наполеоном.
У цей час французький імператор уже формував стратегічний план кампанії, яка мала розпочатися влітку 1812 року. Його метою було не лише військове знищення російських сил, але й примус до повернення в орбіту Континентальної системи.
Дипломатія перед великою війною
Наполеон активно працював над створенням коаліції для майбутнього вторгнення. Йому вдалося заручитися підтримкою Австрії, яка погодилася надати військовий контингент. Пруссія, під тиском, також була змушена приєднатися, дозволивши французьким військам пройти через свою територію та забезпечити їх ресурсами.
Однак ці союзи були радше вимушеними, ніж добровільними. І Австрія, і Пруссія таємно давали зрозуміти Росії, що не прагнуть реального протистояння і не будуть діяти з максимальною віддачею.
Водночас Наполеон зробив стратегічну помилку у відносинах зі Швецією. Його конфлікт із Бернадотом, зокрема через питання Норвегії та окупацію шведської Померанії, відштовхнув потенційного союзника. У результаті Швеція почала зближення з Росією, уклавши угоду про спільні дії проти Франції.
Завершальним елементом підготовки стало укладення Росією миру з Османською імперією у травні 1812 року. Це дозволило Олександру I зосередити всі сили на майбутній війні проти Наполеона.
Іван Гудзенко
