Подібно до інших стародавніх цивілізацій у майя існував поділ всесвіту на три складових: небо, землю та пекло.  Уявлення майя щодо побудови всесвіту тісно перепліталися з науковими знаннями, з чим співзвучні наведені нижче дані.

Небо майя уявляли як тринадцять шарів, які розміщені один над одним. Такий поділ, кандидат технічних наук І.Вайнтруб,  пов’язує з астрономічними спостереженнями. Майя бачили, що Сонце, Місяць і Венера переміщуються не разом з іншими зірками, а кожна своїм шляхом. Отож в них виникло припущення, що у  кожного   світила   є   “своє небо”, або  “свій шар неба”  [5].

Уявлення майя про будову Всесвіту

Пекло, як стверджує історик та етнограф, спеціаліст по культурі племен Америки Р. Кинжалов, раніше у майя називалося Шібалба. Ближче до конкісти майя почали називати його Метналом. Даний простір існував з поділом на дев’ять ярусів, кожен з яких знаходився під владою одного з володарів ночі [3]. Дослідники поки – що не можуть пояснити, чому у майя пекло складалося саме з дев’яти ярусів. Сюди, за віруваннями майя потрапляли більшість людей після смерті. По підземному світу між своїм сходом і заходом проходили всі небесні світила.

Г.Єршова зауважує, що майя, як і інші стародавні народи, не розділяли низ і верх по відношенню до безчасового простору потойбічного світу. Однак світ мертвих завжди залишався  “простором позаду”.  Визначення  рівня мертвих по відношенню до світу живих не було постійним. Згідно з дослідницею, в давнину предки майя думали, що світ мертвих є глибоко під землею в печерах чи могильниках, видимо через те, що туди поміщали тіло покійного. Однак розвиток людської думки,  призвів до того, що розташування світу мертвих стали визначати за допомогою зоряного неба і саме тоді душі померлих стали відлітати на небо [1]. Доктор історичних наук В. Гуляєв стверджує, що за повір’ями майя вхід в підземне царство знаходився в печерній області Альта-Веропас в Гватемалі. Хвороби, якими хворіла людина, також виходили звідти [2].

Підходячи до розгляду моделі світу неможливо не погодитись з думкою  Г. Єршової  про те, що розроблена тим чи іншим суспільством модель світу повинна бути актуальною та відображати реальний стан речей.

Дослідник  андських цивілізацій В.Кузьмищев стверджує, що Земля уявлялась майя плескатою і чотирикутною. Кожен з  кутів землі був спрямований на одну із сторін світу, а кожна сторона світу мала відповідний їй колір: червоний – колір сходу, білий – півночі, чорний – заходу, а жовтий – півдня. Центр землі майя бачили у зеленому кольорі [4].

В   Г. Єршової  зустрічаємо дещо іншу версію, згідно якої північ майя розцінювали як місце далекої прабатьківщини, оскільки північ на мові майя означає  “зникаючий позаду”. Південь асоціювався з рухом племен і на мові майя південь означає ‘ великий вхід ’. Схід у індіанців означав  ідею життя і переродження, а захід відповідно примикав до світу предків [1].

Небо над землею підтримували розташовані в чотирьох кутах землі  бакаби – боги, функція яких була такою ж як і у давньогрецького Атланта( вони тримали землю на своїх плечах) [4].

За іншою версією, яку зустрічаємо у В.Кузьмищева, у центрі всесвіту росло світове, або первісне дерево, що пронизувало всі шари небес. Обабіч нього по одному на кожній стороні світу стояли ще чотири дерева. Саме у тіні зеленого первісного дерева Сейби знаходився рай, куди потрапляли праведні люди після смерті [4].  Уявлення  про такий рай відноситься ще до класичного періоду ( 1, 8 ст. н. ери). Р. Кинжалов робить такий висновок виходячи з  зображення на кришці саркофагу з Паленке, де зображено правителя, який відпочиває у тіні саме такого дерева [3].      На думку В. Кузьмищева майя просто перенесли планування своїх старовинних хижин на оточуючий світ. Таким чином будинок, який тримається на чотирьох опорах, вони спроектували на небо підтримуване чотирма деревами. Світове дерево, згідно теорії В. Кузьмищева, теж є відображенням реальної моделі, а саме центральним стовпом найбільш примітивних будинків з круглим плануванням [4].

Г. Єршова зауважує, що образ світового дерева змінювався протягом часу. Спочатку воно було печерним. Своїми  коренями дерево харчувалося дівственими водами, які виходили з прабатьківщини предків. По гілках та стовбуру дерева душі померлих могли підніматися в світ живих. Пізніше розповсюдження набула версія, що воно росте з землі, а рівні його крони перетинають небесні простори. Г.Єршова, дослідивши печери на території Мексики  зрозуміла, що ідею печерного дерева індіанцям майя підказала сама природа [1].  В багатьох гірських печерах штатів Герреро та Чьяпас сталактити ( утворюються в печерах грунтовими водами, які містять розчинене вапно, капаючи зі стелі, залишають осад після випаровування)  та сталагмити  зливаються в один стовбур, який підтримує стелю печери, нагадуючи дерево з кроною. В юкатанських карстових печерах, зокрема в печері Лолтун, в одному місті стеля печери зруйнувалася, створивши витвір, який нагадував зламаний стовбур дерева. Як пише Г.Єршова в багатьох печерах зверху звисає густа рослинність, по якій можна спускатися в печеру і підніматися вгору, тобто ідея того що душі можуть підніматися в світ живих по гілках, очевидно теж запозичена з реального життя. В інших випадках, з отворів в  печерах проростають до світу справжні дерева, які дійсно перетинають всі рівні простору: корені їх харчуються дівственними водами печер, стовбур піднімається через простір печери і виходить на землю, а крона тягнеться до неба. Деякі дерева, особливо в горах штату Найяріт, можуть сягти висоти в декілька десятків метрів [1].

Богач Наталя.

Джерела

  1. Галина Ершова. Древняя Америка: полет во времени и пространстве. Мезоамерика.
  2. Гуляев В.И. Древние Майя. Загадки погибшей цивилизаци.
  3. Кинжалов Ростислав Васильевич. Культура древних майя.
  4. В. Кузьмищев. Тайна жрецов майя.
  5. Вайнтруб.І. – Священні лики цивілізацій.- К. : Техніка, 2001.– 512 с.
  6. Гуляєв В.І. Боги древних майя. – М. Атеистические чтения.- 1982. – №12. – С. 45-49.