Як сучасна наука інтерпретує на сьогодні поняття синкретизму. Даний термін має свою етимологію.  У перекладі з грецької мови  слово σηνκρετίςμος означає – поєднання, об’єднання. В нашому випадку це поєднання різного роду елементів, частин, поглядів, релігій, а також культів. З іншої сторони синкретизмом необхідно визнавати таке вчення, за яким початковий нерозривний стан системи, об’єкту охарактеризований злиттям, який постійно трансформується  в структурно  оформлену, організовану, до того ж впорядковану сукупність елементів, частин.

Синкретизм

У філософії розділяють  науковий і релігійний синкретизм. В основі наукового синкретизму лежать  матеріальні факти, періоди, події, які створюють мозаїчну картину історичної епохи або ж пов’язані з креативною особистістю минулого часу. Релігійний синкретизм відмінний від наукового тим, що привласнює елементи інших релігій або ж інакше кажучи це можна назвати сукупністю  компонентів різних релігійв новій релігійній системі.

Привласнення культів та віроповчальних систем  стало характерним для усіх релігій на протязі історичного розвитку людства. На думку багатьох дослідників  (а в цьому жодних сумнівів немає) однією із синкретичних релігій, формування якої відбувалося в першому столітті на території Римської імперії, що зуміла об’єднати елементи єгипетської та грецької містерії, діалектичну елліністичну філософію інтерпретації Олександрійської школи неоплатноніків, езотеричні східні вчення, принципи юдейського месіанського історизму  та апокаліптики в інтерпретації перших християнський шкіл І-ІІ століття нашої ери, християнську міфологію, що ґрунтується на алегоричному тлумаченні Біблії Філоном Олександрійським – є християнство.

Релігійний синкретизм був поширений в часи Київської Русі. Процес християнізації проходив чимало століть з метою збереження  народних елементів або як їх ще називали «язичницькі» вірувань , культів та традицій. Так, наприклад язичницький бог Перун був перенесений в народну свідомість в образі пророка Іллі, з яким як не дивно злився Ілля Муромець, а жіночене божество Макоша стали називати св. Параскевою, замість язичницьких богів – покровителів стали чудотворні ікони. В Росії до речі народні язичницькі святкування були перероблені під християнський манер: «медовий і яблучний спас» (проведення ритуалів із символічним їх значенням), сюди ж можна віднести народне язичницьке  свято зимового сонцестояння – Масляну, яке хоч і збереглося, проте без християнської інтерпретації.

Також здійснюються спроби відродження деяких синкретичних культів та міфічних образів. До прикладу: воїн, який  перемагає дракона (привласнений культ зороастрійського бога Мітри) переосмислюється Росією в XIV столітті  в образі святого мученика Георгія Переможця, якого використала в державному гербі, що в суспільній свідомості символізував «нову Росію».

Пегас