Як розглядається в сучасній філософії  поняття символізму?  Що мається на увазі під цим визначенням?

Символізм – це такі філософські концепції, які будуються на підґрунті  інтерпретації  поняття символу як першооснови зв’язку буття, мислення, особи та культури. У вузькому смислі розуміється  напрямок естетичного художнього стилю європейської культури, розвиток якого тривав з 1880 по 1920 – ті роки. Вже у досократиків та Упанішадах як джерел філософського мислення  знаходимо  мистецтво  філософії оперувати символом при випадках зіткнення самого  поняття з трансцендентним. будучи в ролі філософського методу, символізм  усвідомлюється (якщо ми маємо на увазі західну традицію) Платоном,  ним же  поставлено питання про саму можливість адекватної форми абсолютного.

Символізм

Спробуємо звернутися до античної філософії, як вона розглядала дане поняття «символізм». Перш за все ми стикаємося з таким не менш важливим феноменом античності як είδος. Ці ейдоси не є якоюсь абстракцією, образами, а швидше за все розумілися як символи. Платонівський метод більше подібний на алегорію, але не є символічним. Символізм стає європейським загальнокультурним принципом.

В період німецької класичної філософії Канта символізм набуває статусу особливого способу духовного засвоєння реальності. У німецького класика, поета   і філософа Гьотте зустрічається  такий собі «прафеномен», тобто об’єктивний символ, народжений органічною природою. Артуром Шопенгауером подається зображення світу як певну символізацію безмістовної волі в ідеях та уяві. Друга половина ХІХ століття хараткерна появою в музиці та літературі міфу та його тлумачення не як формальної оболонки смислу, а стихію, яка породжує смисл. Символізм розпочинає свій розвиток наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, приносячи свої плоди. Своє систематичне багатоваріантне філософське обґрунтування символізм отримав у побудові Володимира Соловйова, Білого, Іванова, Павла Флоренського, Лосєва, тощо.

Західноєвропейська думка  ХХ століття представлена  філософією «символічних форм» Кассірера, Це зробуло універсальним спосіб пояснення духовної реальності. К.Г. Юнг та його школа , споглядаючи феномен символу  в колективному несвідомому перейшов від Фрейда  на викриття символу до його легітимізації і свідомого включення  символів та архетипів в процеси самовираження та самопобудови душі.

Коли аналітична традиція намагається знешкодити міфологію мови, її символів на користь раціональності , то фундаментальна онтологія – звільнити мову від наукової цензури і дозволити символу бути самодостатнім  розумінням світу  (Гайдеггер, Гадамер).  І нарешті, трансцендентальний прагматизм К. Апеля змістив  свій акцент на непрозорості та нередуційності  культурного  символу, який набуває смислу для міжособистісної комунікації.

Пегас