У нашому сучасному постмодерному соціумі настала гостра та актуалізована проблема людської байдужості. Нинішнє покоління людства та їх нащадків перестають звертати увагу на людські проблеми і чужий біль, живучи при цьому власним життя не бажаючи брати на себе чужі проблеми чи відповідальності за інших. Зі сміливістю можливо стверджувати, що така модель поведінки генерує зло і пороки проблем сучасності. Така екзистенція не виникла випадково.

Людська байдужість

Людська байдужість – це страшна хвороба, нею хворіє більша половина населення земної кулі. Постійна заклопотаність, величезна кількість проблем спільно з недовірою до навколишнього світу, – усе це робить людей байдужими один до одного. Важливим є те, що не лише поведінкові устої та моделі поведінки продукують байдужість; нині – це тренд, який не знає бар’єрів, вікового цензу, походження, гендерної ідентичності або навіть світоглядної позиції чи релігійної приналежності людини. В нинішній час постмодерності, коли поняття істини, добра та краси носить суб’єктивний характер, байдужість – кредо у системі взаємовідносин і ставлення до навколишнього середовища.

А бере свій початок даний феномен із самих зародків людського життя, – дитинства, коли батьки самі продукують такі стереотипи, акцентуючи увагу лише на власній особі, котра прагне лише особистих бажань не помічаючи іншого. Тут маємо нагоду спостерігати дистанцію між «я» та «іншістю», яка створює екзистенційною прірву, яку і можемо називати байдужістю.

В будь якій ситуації навіть найменший прояв даної поведінки породжує набагато глибинніші наслідки щодо оточуючих, яка в результаті переростає у людську жорстокість та байдужість. Як попередити дане явище? І який корінь даної проблеми можна виокремити? Найперше, важливим є зупинити дію цього «вірусу» в собі, адже безліч людей так потребують нашої підтримки, допомоги та уваги! Отож, не будьмо байдужими і чинімо добро, доки інші не стануть байдужими до нас.

Валентина Хмарук – студентка університету «Академія рекреаційних технологій і права»